Числа 11 глава

Четверта книга Мойсеєва: Числа
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

І народ почав нарікати перед Господом на злі обставини. І Господь, запалавши гнівом на Мойсея, і розгорівся між ними Господній вогонь і поглинув якусь частину табору.

Наро́д стал ропта́ть вслух Го́спода; и Госпо́дь услы́шал, и воспламени́лся гнев Его́, и возгоре́лся у них ого́нь Госпо́день, и на́чал истребля́ть край ста́на.

Тож народ заволав до Мойсея. А Мойсей помолився до Господа, і вогонь ущух.

И возопи́л наро́д к Моисе́ю; и помоли́лся Моисе́й Го́споду, и ути́х ого́нь.

І названо те місце Загорання, бо між ними розгорівся Господній вогонь.

И нарекли́ и́мя ме́сту сему́: Таве́ра, потому́ что возгоре́лся у них ого́нь Госпо́день.

Натовп різношерстих людей, які були між ними, сповнилися сильною пожадливістю і, сівши, вони заплакали, а разом з ними — і ізраїльські сини, та й сказали: Хто нас нагодує м’ясом?

Прише́льцы ме́жду ни́ми ста́ли обнару́живать при́хоти; а с ни́ми и сыны́ Изра́илевы сиде́ли и пла́кали и говори́ли: кто нако́рмит нас мя́сом?

Ми згадуємо рибу, яку їли даром в Єгипті, огірки, дині, порей, цибулю і часник.

Мы по́мним ры́бу, кото́рую в Еги́пте мы е́ли да́ром, огурцы́ и ды́ни, и лук, и ре́пчатый лук и чесно́к;

Тепер же наша душа зів’яла; нічого немає перед нашими очима — лише одна манна.

а ны́не душа́ на́ша изныва́ет; ничего́ нет, то́лько ма́нна в глаза́х на́ших.

А манна — мов насіння коріандру, а на вигляд, як гірський кришталь.

Ма́нна же была́ подо́бна кориа́ндровому се́мени, ви́дом как бдола́х;

А народ ходив і збирав; і мололи її на жорнах чи товкли в ступі, і варили її в горщику, і робили з неї коржики, і був смак її — наче смак коржів, приготованих на олії.

наро́д ходи́л и собира́л её, и моло́л в жернова́х и́ли толо́к в сту́пе, и вари́л в котле́, и де́лал из неё лепёшки; вкус же её подо́бен был вку́су лепёшек с еле́ем.

Тож коли на табір вночі спадала роса, тоді випадала з нею і манна.

И когда́ роса́ сходи́ла на стан но́чью, тогда́ сходи́ла на него́ и ма́нна.

І Мойсей почув, як вони плакали у своїх групах — кожний біля своїх дверей. Господь запалав гнівом, і в очах Мойсея це було злом.

Моисе́й слы́шал, что наро́д пла́чет в семе́йствах свои́х, ка́ждый у двере́й шатра́ своего́; и си́льно воспламени́лся гнев Госпо́день, и приско́рбно бы́ло для Моисе́я.

І Мойсей промовив до Господа: Навіщо Ти вчинив таке зло Своєму слузі, і чому я не знайшов милості у Твоїх очах, що Ти поклав нападки цього народу на мене?

И сказа́л Моисе́й Го́споду: для чего́ Ты му́чишь раба́ Твоего́? и почему́ я не нашёл ми́лости пред оча́ми Твои́ми, что Ты возложи́л на меня́ бре́мя всего́ наро́да сего́?

Хіба я зачав у лоні весь цей народ, чи я їх породив, що Ти мені кажеш: Візьми їх на своє лоно, як годувальниця бере грудну дитину, щоб привести в край, котрий Я пообіцяв у клятві їхнім батькам?

ра́зве я носи́л во чре́ве весь наро́д сей и ра́зве я роди́л его́, что Ты говори́шь мне: неси́ его́ на рука́х твои́х, как ня́нька но́сит ребёнка, в зе́млю, кото́рую Ты с кля́твою обеща́л отца́м его́?

Звідки в мене м’ясо, щоб дати всьому цьому народові? Адже вони плачуть переді мною, кажучи: Дай нам м’яса, щоб ми наїлися!

Отку́да мне взять мя́са, что́бы дать всему́ наро́ду сему́? и́бо они́ пла́чут пре́до мно́ю и говоря́т: «дай нам есть мя́са».

Я сам не в змозі носити цей народ, бо дуже тяжкою для мене є ця справа.

Я оди́н не могу́ нести́ всего́ наро́да сего́, потому́ что он тяжёл для меня́;

Якщо ж Ти таким чином поступаєш зі мною, то вбий [1] мене, якщо я знайшов милість у Твоїх очах, щоб мені не бачити мого страждання.

когда́ Ты так поступа́ешь со мно́ю, то лу́чше умертви́ меня́, е́сли я нашёл ми́лость пред оча́ми Твои́ми, что́бы мне не ви́деть бе́дствия моего́.

І тоді Господь сказав Мойсеєві: Збери Мені сімдесят чоловіків з ізраїльських старійшин, яких сам знаєш, що вони — старійшини народу та їхні книжники, і приведи їх до намету свідчення — хай стануть там з тобою.

И сказа́л Госпо́дь Моисе́ю: собери́ Мне се́мьдесят муже́й из старе́йшин Изра́илевых, кото́рых ты зна́ешь, что они́ старе́йшины и надзира́тели его́, и возьми́ их к ски́нии собра́ния, что́бы они́ ста́ли там с тобо́ю;

Я зійду і розмовлятиму там з тобою, і візьму від Духа, який на тобі, і покладу на них, і допомагатимуть тобі з нападками народу, і ти не нестимеш їх сам.

Я сойду́, и бу́ду говори́ть там с тобо́ю, и возьму́ от Ду́ха, Кото́рый на тебе́, и возложу́ на них, что́бы они́ несли́ с тобо́ю бре́мя наро́да, а не оди́н ты носи́л.

А народові скажеш: Очистіться до завтрашнього дня, і будете їсти м’ясо, бо ви плакали перед Господом, кажучи: Хто нас нагодує м’ясом? Адже в Єгипті нам було добре! Тож Господь дасть вам їсти м’ясо, і їстимете м’ясо.

Наро́ду же скажи́: очи́ститесь к за́втрашнему дню, и бу́дете есть мя́со; так как вы пла́кали вслух Го́спода и говори́ли: кто нако́рмит нас мя́сом? хорошо́ нам бы́ло в Еги́пте, — то и даст вам Госпо́дь мя́со, и бу́дете есть:

Не один день будете їсти, і не два, ні п’ять днів, ні десять днів, ні двадцять днів.

не оди́н день бу́дете есть, не два дня, не пять дней, не де́сять дней и не два́дцать дней,

Упродовж місяця будете їсти, поки не вийде з ваших ніздрів і не стане остогидлим для вас, бо ви не послухалися Господа, Який є між вами, а плакали перед Ним, кажучи: Навіщо нам було виходити з Єгипту?

но це́лый ме́сяц, пока́ не пойдёт оно́ из ноздре́й ва́ших и не сде́лается для вас отврати́тельным, за то, что вы презре́ли Го́спода, Кото́рый среди́ вас, и пла́кали пред Ним, говоря́: «для чего́ бы́ло нам выходи́ть из Еги́пта?»

А Мойсей відказав: Того народу, між яким є і я, — шістсот тисяч піших! А Ти сказав: Дам їм м’яса, і їстимуть упродовж місяця!

И сказа́л Моисе́й: шестьсо́т ты́сяч пе́ших в наро́де сём, среди́ кото́рого я нахожу́сь; а Ты говори́шь: «Я дам им мя́со, и бу́дут есть це́лый ме́сяц!»

Хіба що вони поріжуть овець і волів, щоб їм вистачило? Чи вся морська риба буде зібрана для них, щоби було їм достатньо?

заколо́ть ли всех ове́ц и воло́в, что́бы им бы́ло дово́льно? и́ли вся ры́ба морска́я соберётся, что́бы удовлетвори́ть их?

Та Господь сказав Мойсеєві: Хіба Господня рука не спроможна на це? Зараз же побачиш, чи захопить зненацька тебе Моє слово, чи ні!

И сказа́л Госпо́дь Моисе́ю: ра́зве рука́ Госпо́дня коротка́? ны́не ты уви́дишь, сбу́дется ли сло́во Моё к тебе́, и́ли нет?

Мойсей вийшов і переказав народові Господні слова, і зібрав сімдесятьох чоловіків зі старійшин народу, і поставив їх довкола намету.

Моисе́й вы́шел, и сказа́л наро́ду слова́ Госпо́дни, и собра́л се́мьдесят муже́й из старе́йшин наро́да, и поста́вил их о́коло ски́нии.

А Господь зійшов у хмарі, і заговорив до нього. І взяв від Духа, що на ньому, і поклав на сімдесятьох чоловіків-старійшин. Як тільки спочив на них Дух, то вони деякий час пророкували, та згодом перестали.

И сошёл Госпо́дь в о́блаке, и говори́л с ним, и взял от Ду́ха, Кото́рый на нём, и дал семи́десяти мужа́м старе́йшинам. И когда́ почи́л на них Дух, они́ ста́ли проро́чествовать, но пото́м переста́ли.

Та в таборі залишилося двоє чоловіків; ім’я одного — Елдад, ім’я другого — Модад; і на них спочив Дух, а вони були з тих, які були записані, та не пішли до намету, тож вони пророкували в таборі.

Дво́е из муже́й остава́лись в ста́не, одному́ и́мя Елда́д, а друго́му и́мя Мода́д; но и на них почи́л Дух (они́ бы́ли из числа́ запи́санных, то́лько не выходи́ли к ски́нии), и они́ проро́чествовали в ста́не.

І прибіг юнак, і сповістив Мойсеєві, сказавши: Елдад і Модад пророкують у таборі!

И прибежа́л о́трок, и донёс Моисе́ю, и сказа́л: Елда́д и Мода́д проро́чествуют в ста́не.

У відповідь Ісус, син Навина, — вибраний, який допомагав Мойсеєві, — сказав: Володарю Мойсею, заборони їм!

В отве́т на э́то Иису́с, сын Нави́н, служи́тель Моисе́я, оди́н из и́збранных его́, сказа́л: господи́н мой Моисе́й! запрети́ им.

Та Мойсей йому відповів: Хіба не ревнуєш ти через мене? Хай же стане весь Господній народ пророками, коли Господь дасть йому Свого Духа!

Но Моисе́й сказа́л ему́: не ревну́ешь ли ты за меня́? о, е́сли бы все в наро́де Госпо́днем бы́ли проро́ками, когда́ бы Госпо́дь посла́л Ду́ха Своего́ на них!

І Мойсей пішов до табору з ізраїльськими старійшинами.

И возврати́лся Моисе́й в стан, он и старе́йшины Изра́илевы.

А від Господа вийшов вітер і навів перепелів з моря, і кинув на табір та довкола табору — на день ходи звідси і на день ходи звідти — на якихось два лікті від землі.

И подня́лся ве́тер от Го́спода, и принёс от мо́ря перепело́в, и наброса́л их о́коло ста́на, на путь дня по одну́ сто́рону и на путь дня по другу́ю сто́рону о́коло ста́на, на два почти́ ло́ктя от земли́.

І встав увесь народ і весь день, усю ніч і весь наступний день збирав перепелів; хто мало назбирав — якихось десять мірок. І всі в’ялили їх собі на сушилках довкола табору.

И встал наро́д, и весь тот день, и всю ночь, и весь сле́дующий день собира́ли перепело́в; и кто ма́ло собира́л, тот собра́л де́сять хоме́ров; и разложи́ли их для себя́ вокру́г ста́на.

Ще м’ясо було на їхніх зубах, не бувши пожованим, як Господь запалав гнівом на народ, і уразив Господь народ великою пошестю.

Мя́со ещё бы́ло в зуба́х их и не́ бы́ло ещё съе́дено, как гнев Госпо́день возгоре́лся на наро́д, и порази́л Госпо́дь наро́д весьма́ вели́кою я́звою.

І названо те місце Гробницями жадоби, бо там поховали ненаситних людей.

И нарекли́ и́мя ме́сту сему́: Кибро́т-Гаттаа́ва, и́бо там похорони́ли прихотли́вый наро́д.

Від Гробниць жадоби народ вирушив до Асироту, і перебував народ у Асироті.

От Кибро́т-Гаттаа́вы дви́нулся наро́д в Асиро́ф и останови́лся в Асиро́фе.

« 10 глава 12 глава »