Иов 41 глава

Книга Иова
Cовременный перевод WBTC → Пераклад Яна Станкевіча

 
 

Ты можешь ли, Иов, поймать на свой крючок Левиафана и можешь ли связать его язык?
 
Ці можаш выцягнуць Левяфана вудою і паварозам прыціснуць язык ягоны?

Ты можешь ли продеть верёвку в ноздри его и проколоть его челюсть иглой?
 
Ці зацягнеш кручок у ноздры ягоныя? Ці прабадзеш круком шчэляпу ягоную?

Будет ли он молить тебя о свободе и говорить с тобою кротко?
 
Ці будзе ён шмат маліць цябе і ці будзе гукаць табе лагодныя словы?

Пообещает ли Левиафан тебе служить вовеки?
 
Ці зробе змову з табою, узяць яго на службу табе назаўсёды?

Будешь ли ты, словно с птицей, с ним забавляться, будешь ли связывать, чтобы служанки твои с ним играли?
 
Ці будзеш гуляць ізь ім, як із птушкаю, альбо ці прывяжаш яго сваім дзяўчаткам?

Купят ли у тебя его рыбаки, разрежут ли на куски и продадут ли его купцам?
 
Ці будуць сябры таргавацца за яго? Ці яны падзеляць яго памеж купцоў?

Можешь ли ты бросить копьё в его голову, можешь ли кожу его пронзить?
 
Ці можаш напоўніць гарпунамі скуру ягоную альбо рыбацкімі восьцьмі галаву ягоную?

Если, Иов, ты когда-нибудь руку положишь на Левиафана, то впредь ты не сделаешь этого. Только подумай — какая бы была это битва.
 
Палажы руку на яго, памятуй праз ходаньне; наперад не рабі гэтага.

Если ты думаешь, что победишь Левиафана, забудь, Иов, — нет никакой надежды, ты даже его вида устрашишься.
 
Вось, надзея ягоная хвальшывая: ці не павалішся ад аднаго пагляду ягонага?

Ни в ком нет смелости такой, чтоб разбудить его и рассердить, как и никто против Меня восстать не может.
 
Няма на толькі неміласьціўнага, каб пабудзіў яго. Дык хто можа ўстоіць перад відам Маім?

Я ничего не должен никому, под небом всё лишь Мне принадлежит.
 
Хто забег Імне, і Я заплаціў яму? Што ё пад цэлым небам, ё Мае.

Я о ногах Левиафана скажу тебе, Иов, о силе их и красоте.
 
Не замаўчу ўзглядам чаланоў ягоных, ані магучае сілы ягонае, ані добрае хормы ягонае.

Никто пробить его не может шкуру — она как щит.
 
Хто можа адкрыць верх адзецьця ягонага, хто падыйдзе да падвойных шчэляпаў ягоных?

Никто его не в состоянии заставить рот отворить — людей пугают его зубы.
 
Дзьверы пыску ягонага хто адчыне? Навокал зубоў ягоных — жах.

Щитки рядами на его спине друг к другу припечатаны надёжно.
 
Гордасьць — моцныя шчыты, зачыняюцца шчытна, як пячацяй.

Они плотны настолько, что и воздух между ними не проходит.
 
Адзін да аднаго дабліжаныя яны, што ані паветра ня можа прайсьці памеж іх.

Они друг с другом соединены так крепко, что никто разъять не может.
 
Адзін із адным злучаны яны, яны сьціскаюць адзін аднаго й ня могуць быць разлучаны.

Сверкают молнии, когда чихает он, глаза его как свет зари.
 
Ад чханьня ягонага сьвятлее; вочы ў яго, як векі зары.

Из его пасти рвётся пламя, сыплются искры.
 
Зь ляпы ягонае полы шугаюць, агняныя іскры ўцякаюць.

Дым из ноздрей его валит, как будто из-под кипящего котла.
 
З ноздраў ягоных выходзе дым, як ізь кіпячага гаршка альбо казана.

Его дыханье разжигает угли, и пламя рвётся изо рта.
 
Дых ягоны распаляе вугальле, і зь ляпы ягонае выходзе полымя.

Могуча его шея, люди бегут в испуге от него.
 
На шыі ў яго начуе сіла, і перад ім скача жах.

На его коже нет нежных мест, она железа твёрже.
 
Маршчакі мяса ягонага злучаныя, яны моцныя на ім, і нельга іх скрануць.

Сердце его твёрже, чем жернов мельничный, он не знаком со страхом.
 
Сэрца ягонае цьвярдое, як камень; цьвярдое, як сподні жоран.

Когда Левиафан встаёт и бьёт хвостом, бегут все храбрецы.
 
Як ён падыймаецца, дужасілы палохаюцца, ад груку яны вонках сябе.

Отскакивают от него мечи, отскакивают дротики и копья. Оружие ему вреда не причиняет.
 
Меч, што даткнецца да яго, ня выдзяржа, ані дзіда, ані суліца, ані панцыр.

Железо он разрывает, как солому, и бронза для него не крепче дерева.
 
Зялеза ён мае за салому, за гнілое дзерва — медзь.

От стрел не убегает он, и камни отскакивают, превращаются в солому.
 
Сын лука ня спудзе яго; у ўмецьце абернуцца яму пушчальныя камяні.

Удар булавы для него — прикосновение соломинки, он смеётся, когда в него летят копья.
 
Булаву мае ён за саломіну, а з бразку дзіды ён сьмяецца.

Кожа на его брюхе, словно осколки, он следы, словно плуг, оставляет в земле.
 
Пад ім войстрае чарап’ё, ён выцягуецца на балоце, як малацьбяныя сані.

Он перемешивает воду, словно кипящий котёл, он пузыри пускает, словно масло кипит.
 
Прычыняе, што глыбіня кіпіць, як гаршчок, абрачае мора ў гаршчок мазі.

Когда плывёт он, оставляет за собой седую пену.
 
За сабой ён пакідае ясную сьцежку, глыбіня здаецца сівою.

Нет на земле зверя, подобного Левиафану, — он единственный, кто сотворён без страха.
 
На пыле няма падобнага да яго: стварэньне бяз страху.

Он смотрит свысока на самых гордых зверей, он царь над ними, и это Я, Господь, Левиафана сотворил".
 
Ён аглядае ўсе высокае; ён кароль над усімі сынамі гордасьці».



2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.