Деяния 19 глава

Деяния апостолов
Перевод Десницкого → Сучасний переклад

Пока Аполлос был в Коринфе, Павел отправился через нагорье в Эфес и нашел там несколько учеников.

Сталося так, що поки Аполлос перебував у Коринті, Павло йшов до Ефеса, відвідуючи на своєму шляху різні міста. Зустрівши там деяких послідовників Ісусових,

Он спросил их:— Когда вы уверовали, приняли ли вы Святого Духа?Они ему ответили:— Мы и не слыхали, что есть Святой Дух.

він запитав їх: «Чи одержали ви Дух Святий, коли ви повірили?» Вони відповіли: «Ми навіть не чули про Духа Святого».

Он переспросил:— Какое же вы прошли крещение?Они ответили:— Как у Иоанна.

Тоді Павло запитав: «То яке ж хрещення ви мали?» Вони й кажуть: «Іоанове хрещення».

Павел сказал:— Крещение, которое совершал Иоанн — оно было для покаяния, и сам он говорил народу, что нужно уверовать в Того, Кто грядет за ним, то есть в Иисуса.

Павло тоді мовив: «Іоанове хрещення ґрунтується на покаянні. Він закликав людей повірити в того, Хто прийде за ним, тобто в Ісуса».

Услышав это, они приняли крещение во имя Господа Иисуса,

Почувши це, вони охрестилися в ім’я Господа Ісуса.

и когда Павел возложил на них руки, то на них сошел Святой Дух, они стали говорить на иных языках и пророчествовать.

І коли Павло поклав на них руки, Дух Святий зійшов на них, і вони почали говорити різними мовами й пророкувати.

Всего их там было около двенадцати.

Всього їх було з дванадцятеро.

Посещая там синагогу, он три месяца смело проповедовал, убедительно рассказывая им о Божьем Царстве.

Павло ходив до синагоги й протягом трьох місяців сміливо говорив про Царство Боже, сперечаючись і переконуючи юдеїв.

Но были там и те, кто ожесточился, не поверил и перед всеми бранил Путь Иисуса. Так что Павел их оставил, забрал учеников и каждый день беседовал с ними в школе человека по имени Тиранн.

Але дехто з них були впертими і відмовилися повірити. Вони паплюжили «Дорогу Господню» перед людьми. Тоді Павло залишив їх, узявши з собою учнів Ісусових, і щодня вів бесіди в школі такого собі Тиранна.

Так продолжалось два года, так что все жители провинции Асия услышали слово Господне — как иудеи, так и эллины.

Це тривало два роки. То ж усі, хто жили в Азії, як юдеї, так і погани, почули Слово Господнє.

Бог творил руками Павла удивительные чудеса:

Руками Павла Бог творив надзвичайні чудеса.

стоило дать больным прикоснуться к платку или фартуку с его тела, как их оставляла болезнь и покидали злые духи.

Навіть коли носовички та фартухи, до яких Павло лише доторкувався, відносили до недужих, ті зцілювалися від хвороб, і нечисті духи виходили з них.

И даже некоторые из бродячих иудейских заклинателей стали призывать имя Иисуса над теми, в ком был злой дух. Они говорили так: «Заклинаю вас Иисусом, Которого проповедует Павел!»

Дехто з юдеїв, які мандрували й виганяли нечистих, намагалися використовувати ім’я Господа Ісуса, щоб виганяти нечистих духів. Вони казали: «Заклинаю тебе ім’ям Ісуса, Якого проповідує Павло, вийди з цієї людини».

Так поступили семеро сыновей Скевы, иудейского первосвященника.

Робили таке і сім синів юдейського первосвященика Скеви.

А злой дух им в ответ заявил: «Иисуса я знаю, и Павел мне известен, а вы кто такие?!» —

Але нечистий дух сказав їм: «Я знаю Ісуса, і я знаю Павла. А ви хто такі?»

и человек, в котором был тот злой дух, набросился на них со страшной силой и всех их поочередно вышвырнул из того дома нагими и избитыми.

Тоді чоловік, у котрому сидів злий дух, кинувся на них. Він був дужчий і подолав їх усіх, тож мусили вони тікати з хати голі та побиті.

Это стало известно всем иудеям и эллинам, которые жили в Эфесе, на всех них напал страх, а имя Господа Иисуса произносили с почтением.

Це стало відомо всім юдеям та грекам, які жили в Ефесі, і охопив їх жах. Вони ще більше почали шанувати ім’я Господа Ісуса.

Многие из уверовавших приходили к Павлу и открыто признавались в прежних своих поступках.

Багато з тих, хто повірив, приходили покаятися й відверто визнавали свої гріховні вчинки.

А из тех, кто занимался колдовством, многие принесли свои книги и сожгли их на глазах у всех. Когда подсчитали их общую стоимость, там оказалось книг на пятьдесят тысяч драхм.

Деякі з тих, хто займався чаклунством, позбирали свої книжки й спалили їх на очах у громади. Коли ж підрахували вартість тих книжок, то виявилося, що вони коштують близько п’ятдесяти тисяч срібних монет.[46]

Так распространялось и являло свою силу Слово Господне.

Так слово Господнє поширювалося й ставало дедалі могутнішим, і завдяки йому число віруючих постійно зростало.

Когда все это закончилось, Павел по воздействию Духа решил отправиться в Иерусалим через Македонию и Ахайю. Он сказал:— После того, как я побываю там, мне предстоит увидеть и Рим.

Після того, як усе це сталося, Павло вирішив пройти Македонією та Ахаєю і дійти до Єрусалиму. Він сказав: «Після того, як побуваю в Єрусалимі, потрібно мені ще й Рим відвідати».

Он отправил в Македонию двух своих помощников, Тимофея и Эраста, а сам на некоторое время остался в Асии.

Отож відіслав він двох із своїх помічників, Тимофія та Ераста, в Македонію, а сам іще лишився в Азії.

Как раз в это время из-за Пути Иисуса в Эфесе случились сильные беспорядки.

Приблизно тоді ж почалися заворушення в Ефесі проти «Дороги Господньої». Ось як це трапилося.

Один мастер серебряных дел по имени Деметрий изготавливал из серебра изображения храма Артемиды и делился работой с другими ремесленниками.

У цьому місті мешкав один чоловік на ім’я Димитрій, майстер, який робив срібні зображення храму Артеміди.[47] Це давало чималий заробіток ремісникам.

И вот он собрал их всех и тех, кто занимался тем же ремеслом, и сказал:— Все вы знаете, что это ремесло нас кормит,

Він зібрав їх разом з іншими майстрами подібних ремесел і сказав: «Люди, ви ж знаєте, що ми маємо добрий прибуток з цієї роботи.

и вы видите и слышите, как много людей переубедил этот самый Павел уже не только в Эфесе, но почти по всей Асии. Он говорит, что рукотворные боги — не боги!

Але разом з тим ви бачите й чуєте, що цей Павло переконав і привернув багатьох людей до своєї віри. І то не лише в Ефесі, а майже по всій Малій Азії. Він стверджує, що боги, зроблені руками людськими, не є справжніми богами.

Так ведь будет опозорена не только наша работа, но и храм великой богини Артемиды уже ничего не будет значить, она лишится своего величия — а ведь ее чтит вся Асия, да и вообще весь круг земель!

Та загроза не тільки в тому, що ремесло наше набуває поганої слави, а справа в тому, що храм славетної богині Артеміди втратить свою важливість. І ще є одна небезпека: богиню, якій поклоняються вся Мала Азія і весь світ, буде позбавлено її величі».

Услышав такое, они стали яростно кричать:— Велика Артемида Эфесская!

Почувши це, вони страшенно розлютилися й загукали: «Велика Артеміда Ефеська!»

Так пришел в смятение весь город. Эфесяне схватили македонских спутников Павла, Гая и Аристарха, и в едином порыве ринулись в театр.

У місті почалися заворушення. Всі ті люди кинулися до амфітеатру, схопивши Ґая та Аристарха — македонців, які мандрували разом з Павлом.

Павел тоже хотел пойти на это собрание, но его не пустили ученики,

Павло хотів вийти до натовпу, та учні його не пустили.

да и некоторые из властителей Асии, с которыми он дружил, через посланников передали ему совет в театре не появляться.

Дехто з можновладців Малої Азії, Павлових друзів, також послали йому попередження й благали не йти до амфітеатру.

На этом стихийном собрании каждый кричал что-то свое, а большинство вообще не знало, зачем они туда пришли.

Тепер вже одні горлали одне, інші — інше, а вся громада геть збурилася. Більшість уже не могла збагнути, навіщо всі вони тут зібралися.

Из толпы по предложению иудеев выдвинули Александра, и он сделал знак рукой, собираясь объясниться с народом.

Деякі юдеї з натовпу навчили Олександра, що сказати і виштовхнули його наперед. Він дав знак рукою і намагався щось пояснити людям.

Но как только те поняли, что он иудей, как все в один голос закричали:— Велика Артемида Эфесская!И так продолжалось часа два.

Та коли натовп зрозумів, що він юдей, то всі закричали в один голос: «Велика Артеміда Ефеська!» — і не вгамовувалися десь зо дві години.

Наконец, городской голова унял толпу. Он сказал:— Эфесяне! Да есть ли такой человек, который бы не знал, что город Эфес — хранитель Великой Артемиды и ее ниспавшего образа?

Міський писар заспокоїв натовп словами: «Люди Ефеса! Немає в світі жодної людини, яка б не знала, що місто Ефес дбає про храм великої Артеміди й священний камінь,[48] котрий впав з небес.

Ну, а раз никто этого не отрицает, нам нужно быть осмотрительными и не делать ничего сгоряча.

І оскільки ніхто не може цьому заперечити, то слід вам заспокоїтися й не поводитися необачно.

Вы привели сюда этих людей, но ведь они ничего не украли из храма и богиню вашу не хулили.

Бо ви привели сюди цих людей,[49] хоч вони ні храмів не грабували, ані богиню нашу не паплюжили.

А если у Деметрия и его товарищей по ремеслу есть какой-то иск, то существуют суды и есть проконсулы, вот к ним пусть и обращаются!

Якщо у Димитрія та ремісників є проти когось звинувачення, то на це є суди й судді. Там нехай і звинувачують одне одного.

Если же у вас другое важное дело, то оно будет решено в законном народом собрании.

Якщо ви маєте ще якісь нерозібрані справи, вам слід робити це на звичайному міському зібранні.

А за сегодняшнее мы рискуем быть обвиненными в мятеже, ведь для подобной сходки нет никакой уважительной причины.С этими словами он распустил народное собрание.

Я так кажу, бо ми знаходимося під загрозою звинувачень у заколоті, що стався сьогодні. І немає такої причини, яку ми можемо висунути, щоб виправдати цей заколот».

« 18 глава 20 глава »