Деяния 20 глава

Деяния апостолов
Перевод Десницкого → Сучасний переклад

Когда беспорядки утихли, Павел собрал учеников, ободрил их на прощание и отправился в Македонию.

Коли припинилися заворушення, Павло покликав учнів Ісусових і, звернувшись до них із втішним словом, попрощався з ними, й подався до Македонії.

По дороге он постоянно ободрял верующих из тех мест, по которым проходил. Так он прибыл в Элладу,

Мандруючи тими краями, він знаходив багато слів, які підбадьорювали людей.

а там провел три месяца. Он собирался отплыть в Сирию, но узнал, что иудеи стали готовить против него заговор и решил вернуться через Македонию.

Потім Павло дістався до Греції, де пробув три місяці. А як зібрався відплисти до Сирії, юдеї змовилися проти нього, і тому він вирішив повертатися до Сирії через Македонію.

Его сопровождали Сосипатр, сын Пирра из Береи, фессалоникийцы Аристарх и Секунд, Гай из Дербы, Тимофей, а также Тихик и Трофим из Асии

Супроводжували Павла Сопатер, син Пирра з Верії, Аристарх та Секунд із Солуні, Ґай з Дервії, Тимофій та Тихик і Трохим з Малої Азії.

(они отправились раньше и ждали нас в Троаде).

Вони вийшли раніше й чекали нас у Троаді.

Мы отплыли из Филипп после праздника Пресных хлебов и прибыли к ним в Троаду через пять дней, и там оставались неделю.

Ми ж відпливли з Филипії після свята Опрісноків і через п’ять днів приєдналися до них у Троаді, де й пробули сім днів.

В первый день недели мы собрались, чтобы преломить хлеб. Павел на следующий день собирался оттуда уйти, поэтому беседовал с людьми. Разговор затянулся заполночь,

У неділю, [50] коли учні зібралися всі разом для вечері Господньої,[51] Павло розмовляв з ними. Маючи намір відбути наступного дня, він говорив до півночі.

но в верхней комнате, где мы собрались, было достаточно светильников.

У верхній кімнаті, де ми зібралися, горіло багато світильників.

Один юноша по имени Эвтих сидел на окне. Павел всё продолжал говорить, юношу сморил глубокий сон, и во сне он упал наружу с третьего этажа. Его подняли, но он был мертв.

Поки Павло говорив, молодик, на ім’я Евтих, який сидів на підвіконні, став потихеньку засинати. Нарешті, сон зовсім здолав його і він упав з третього поверху. Коли люди підняли його, він був мертвий.

Павел спустился, лег на него сверху и обнял со словами:— Не тревожьтесь, душа его не покинула!

Павло, зійшовши униз, припав до юнака, обняв його й промовив: «Не хвилюйтеся, він іще живий».

Затем он поднялся наверх, преломил хлеб и поел со всеми, а потом продолжил беседовать до самого рассвета.

Потім Павло піднявся нагору, переломив хліб і поїв. І він довго говорив, аж до світанку, а потім пішов.

А юношу отвели домой живым, что всех очень утешило.

А юнака живого повели додому, і всі були дуже втішені.

Мы еще прежде Павла сели на корабль и отправились в Асс, где должны были взять его на борт. Так он сам распорядился, собираясь идти по суше.

Ми ж вирушили далі й попливли до Асси, де збиралися зустріти Павла. Це він сам так усе спланував, бо мав намір йти до того міста пішки.

В Ассе он с нами встретился и мы все вместе прибыли в Митилену.

Коли він зустрів нас в Ассі, ми взяли його на корабель і попливли до Мітилена.

Отплыв оттуда, мы на другой день поравнялись с Хиосом, еще через день пристали к берегу Самоса, а еще через один прибыли в Милет.

Звідти ми вийшли наступного дня й пристали до берега неподалік від Хіоса. Наступного дня перетнули затоку й пристали до Самоса, а ще через день дісталися до Мілета.

Павел решил миновать Эфес, а иначе бы он задержался в Асии надолго. Он старался по возможности оказаться в день Пятидесятницы в Иерусалиме.

Павло вирішив не заходити в Ефес, щоб не витрачати час в Малій Азії. Він дуже поспішав, аби дістатися в Єрусалим до дня П’ятидесятниці.

Из Милета он послал в Эфес за пресвитерами тамошней церкви.

З Мілета він послав гінця до Ефеса, щоб той запросив старійшин церкви.

Они пришли и он выступил перед ними:— Вы же знаете, что с того самого дня, как я пришел в Асию, я всё время жил у вас.

Коли вони прибули, Павло сказав їм: «Ви знаєте, як я жив увесь цей час, коли був із вами, з першого дня, як прибув до Малої Азії.

Я с постоянным смирением служил Господу и проливал слезы из-за тех искушений, которые принесли мне козни иудеев.

Я покірно і з сльозами служив Господу, незважаючи на всі випробування, що випали на мою долю через змови юдеїв.

Я не упустил ничего, что могло бы принести вам пользу, но обо всем рассказал и всему научил и принародно, и наедине по домам.

Ви знаєте, що я завжди проголошував усе те, що було б корисне для вас. Я навчав вас Благовісті про Христа без вагань, привселюдно, а також ідучи з дому в дім.

Я призывал иудеев и эллинов покаяться перед Богом и уверовать в Господа нашего Иисуса.

Юдеям, як і грекам, свідчив я про покаяння та навернення до Бога, про віру в Господа нашого Ісуса Христа.

И вот теперь я, покорный Духу, отправляюсь в Иерусалим, даже не зная, что меня там ожидает.

І тепер, за велінням Святого Духа, йду я в Єрусалим, не знаючи, що там зі мною станеться.

Знаю одно: Дух Святой в каждом городе возвещает мне, что мне предстоят заключение и страдания.

Знаю тільки, що в кожному місті Дух Святий застерігає мене про те, що ув’язнення й випробування чекають на мене в Єрусалимі.

Но собственной жизнью я не дорожу, лишь бы мне до самой финишной черты исполнить то служение, которое я принял от Господа Иисуса: проповедовать Евангелие, весть о Божьей благодати!

Я не вважаю життя своє цінним для себе. Найважливіше — закінчити справу та служіння, яке дав мені Господь Ісус — розповідати людям Благовість про Божу милість.

Некогда я пришел к вам с проповедью о Царстве, а теперь я точно знаю, что никто из вас больше не увидит моего лица.

І тепер я знаю, що ніхто з вас, з ким я ходив, проповідуючи про Царство Боже, більше ніколи не побачить мене.

И в этот самый день я свидетельствую перед вами, что не повинен ни в чьей гибели:

26-27 Ось чому сьогодні я й проголошую вам, що Господь не судитиме мене, якщо хтось не буде врятований, бо без вагань проповідував я вам волю Божу.

я не уклонялся от того, чтобы возвещать вам волю Божью.

Теперь сами следите за собой и за всем вашим стадом, над которым вас поставил Святой Дух, чтобы вы надзирали над церковью Божьей и ее пасли — Бог приобрел ее ценой крови Собственного Сына.

Пильнуйте себе і всіх тих, кого Господь ввірив вам.[52] Дух Святий обрав вас, аби ви стали пастирями церкви Божої,[53] яку Він викупив кров’ю Свого власного Сина.[54]

Знаю, что когда я вас покину, к вам ворвутся лютые волки и стада они не пощадят.

Знаю я, що після того, як я піду, деякі люди, немов люті вовки з’являться поміж вас. І не помилують вони стада.

Среди вас самих появятся люди, которые всё извратят своими речами, чтобы повести за собой учеников.

Навіть серед вас заведуться такі люди, які перекрутять правду, щоб потягнулися за ними учні.

Так что будьте начеку, помня, как я три года днем и ночью неустанно наставлял каждого из вас, проливая слезы.

Тож будьте обережні! Пам’ятайте, як я невпинно закликав зі сльозами кожного з вас день і ніч, протягом трьох років, триматися істинного життя.

Теперь я предаю вас Богу и вести о Его благодати. Оно способно дать вам наставление и долю в том наследии, которое получат все, кого освятил Бог.

А тепер доручаю вас Богу і Слову Його милості. Слово Господнє може укріпити вас і дати вам спадщину милості Божій серед усіх людей святих.

Ни от кого я не желал получить ни серебра, ни золота, ни одежды,

Ніколи я не зазіхав на чиєсь срібло, золото або гарне вбрання.

сами знаете, что вот этими руками я зарабатывал на всё, в чем нуждался я или мои спутники.

Ви самі знаєте, що мої руки служили потребам моїм і тих людей, які були зі мною.

Так я и вам показал пример: нужно трудиться и поддерживать слабых, помня о словах Господа Иисуса, ведь Он Сам говорил: «больше блага в том, чтобы давать, а не брать».

Кожним своїм вчинком я показував, що тяжкою працею ми мусимо допомагати немічним. Необхідно пам’ятати слова Господа Ісуса, які Він сказав: „Справжнє щастя в тому, щоб віддавати, а не в тому, щоб брати”».

Сказав это, он преклонил колени и вместе со всеми ними помолился.

Як промовив це Павло, всі стали на коліна молитися.

Много тут было пролито слез, люди обнимали и целовали Павла.

Віруючі дуже тужили й ридали, кидалися Павлові на шию, обіймали й цілували його.

Их особенно огорчили сказанные им слова, что его лица они больше не увидят. Потом его проводили до корабля.

Найбільше всіх засмутили його слова про те, що вони більше його не побачать. Потім вони провели Павла до корабля.

« 19 глава 21 глава »