Деяния 16 глава

Деяния апостолов
Перевод Десницкого → Сучасний переклад

Так Павел добрался до Дербы и затем Листры, где был один ученик по имени Тимофей. Его мать была поверившей в Иисуса иудейкой, а отец был эллином.

Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.

О нем хорошо отзывались братья из Листры и Иконии.

Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.

Павел захотел, чтобы он пошел дальше вместе с ними, и потому совершил над ним обрезание — ради иудеев, которые были в той местности, ведь все знали, что его отец эллин.

Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.

Проходя через разные города, они призывали верующих соблюдать решения, вынесенные апостолами и старейшинами в Иерусалиме.

Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.

Вера церквей всё укреплялась, число верующих ежедневно возрастало.

Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.

Они прошли по землям Фригии и Галатии, но возвещать Слово в Асии им не позволил Святой Дух.

Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.

Дойдя до Мисии, попытались отправиться в Вифинию, но дух Иисуса их туда не пустил.

Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.

Пройдя через Мисию, они прибыли в Троаду.

Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.

Там Павлу было ночью видение, ему явился некий македонянин и позвал:— Приди в Македонию нам на помощь!

Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».

После этого видения мы решили отправиться в Македонию. Мы решили, что это Бог призывает нас нести туда Евангельскую весть.

Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.

Из Троады мы отплыли в направлении Самофракии, на следующий день были в Неаполе,

Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.

а оттуда отправились в Филиппы — это римская колония, главный город в той части Македонии. В том городе мы пробыли несколько дней.

Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.

В субботний день мы вышли за город к реке, где, как мы полагали, собирались люди для молитвы. Там мы присели на землю и завели разговор с собравшимися женщинами.

В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.

Там была женщина по имени Лидия, родом из города Фиатиры, которая торговала пурпурными тканями и почитала Бога. Она слушала речь Павла, и Господь открыл ей сердце, чтобы всё понять.

Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.

Она крестилась вместе со всем своим домом, а потом пригласила к себе:— Если вы уверены в моей вере в Господа, то войдите в мой дом и живите там!Так она нас убедила.

Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.

Однажды, когда мы шли к месту молитвы, нам повстречалась рабыня, одержимая духом-прорицателем. Она приносила немалую прибыл своим хозяевам, предсказывая судьбу.

Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.

И вот она пошла вслед за Павлом и нами и всё кричала:— Эти люди — слуги Всевышнего Бога, они возвещают вам путь спасения!

Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»

Так продолжалось много дней, пока Павлу это не надоело. Он обернулся и приказал духу:— Повелеваю тебе именем Иисуса Христа ее оставить!И дух тотчас ее оставил.

Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.

А ее хозяева поняли, что пропала ожидаемая прибыль, схватили Павла и Силу и потащили их на городскую площадь к правителям.

Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.

Их привели к градоначальникам и заявили:— Эти люди — а они иудеи! — подстрекают наш город к мятежу!

Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!

Они насаждают у нас обычаи, которые нам, римлянам, не подобает принимать или им следовать.

Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».

К обвинениям присоединились и толпа, и градоначальники велели сорвать с апостолов одежду и бить их палками.

Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.

После сильных побоев их бросили в тюрьму и велели ее начальнику строго их охранять.

Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.

Получив такой приказ, он отвел их внутрь и забил им ноги в колодки.

Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.

В полночь Павел и Сила молились Богу и пели псалмы, а остальные заключенные их слушали.

Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.

И тут произошло такое сильное землетрясение, что тюрьма задрожала снизу доверху, все двери тут же раскрылись, а с заключенных спали оковы.

Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.

Начальник тюрьмы проснулся, увидел, что двери раскрыты, и вытащил меч, чтобы покончить с собой, ведь он решил, что узники сбежали.

Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,

Тут Павел громко закричал:— Не причиняй себе вреда, мы все здесь!

та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».

Тот приказал принести светильник и вбежал внутрь, а там припал к ногам Павла и Силы

Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.

и вывел их наружу, а там спросил:— Господа мои, что мне сделать, чтобы спастись?

А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»

Они ответили:— Поверь в Господа Иисуса — и будешь спасен вместе со всем своим домом!

Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».

И они возвестили Слово Господне ему и всем, кто только был в его доме.

І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.

В это ночное время тюремщик вывел их наружу, омыл их раны, а потом принял крещение сам вместе со всеми домашними.

Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.

Он ввел их в свой дом и пригласил к столу, и вся семья радовалась, что поверила в Бога.

Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.

На следующий день, градоначальники послали к нему ликторов с приказом: «Отпусти этих людей на свободу».

Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».

Начальник тюрьмы пересказал это повеление Павлу:— Градоначальники прислали приказ вас отпустить, так что ступайте отсюда с миром.

Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».

Но Павел им ответил:— Нас без суда прилюдно избили — а ведь мы римские граждане! — и бросили в тюрьму, а теперь тайно выгоняют? Нет уж, пусть они сами придут сюда и нас отпустят.

Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».

Ликторы пересказали градоначальникам эти слова, а те, когда их услышали, что перед ними были римляне, испугались.

Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.

Они пришли, извинились перед апостолами, отпустили их и попросили покинуть город.

Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.

Когда их освободили из-под стражи, она пошли к Лидии, повидались с братьями, ободрили их и пошли дальше.

Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.

« 15 глава 17 глава »