Деяния 16 глава

Деяния апостолов
Русского Библейского Центра → Сучасний переклад

Павел пришел в Дербу, из Дербы — в Листру. В Листре был ученик по имени Тимофей, сын верующей иудейки и эллина.

Павло також відвідав Дервію та Лістру, де знаходився послідовник на ім’я Тимофій. Мати його була віруючою юдейкою, а батько греком.

О нем были самые добрые отзывы от братьев в Листре и Иконии.

Про Тимофія добре говорили браття в Лістрі та Іконії.

Павел пожелал взять его с собой и в угоду тамошним иудеям обрезал: все знали, что его отец эллин.

Павло хотів, щоб Тимофій пішов із ним, тому він зробив обрізання Тимофієві. Це було зроблено заради юдеїв, які мешкали у тієї місцевості, оскільки ті знали, що Тимофіїв батько був греком.

Обходя города, они призывали церкви держаться требований, утвержденных апостолами и пресвитерами в Иерусалиме.

Проходячи через інші міста, вони передавали віруючим для послуху настанови, прийняті апостолами й старійшинами в Єрусалимі.

Церкви укреплялись верой, с каждым днем их становилось все больше.

Тож церкви міцнішали в вірі, й число віруючих зростало з кожним днем.

Они пересекли Фригию и Галатийский край, и не было им от Святого Духа позволения проповедовать Слово в Азии.

Павло та його супутники пройшли землю Фриґійську та Ґалатську, але Дух Святий не дозволяв їм проповідувати Слово в Малій Азії.

Дойдя до Мисии, они направились было в Вифинию, но Дух Иисуса их не пустил.

Дійшовши до кордону Мізії, вони збиралися йти до Віфінії, але Дух Ісуса не пустив їх.

Тогда через Мисию они спустились к Троаде.

Тоді, проминувши Мізію, вони прибули до Троади.

Ночью Павлу было видение. Пришел македонец и просит: «Нам в Македонии нужна твоя помощь. Приходи».

Вночі Павлові було видіння, в якому якийсь чоловік із Македонії постав перед ним, благаючи: «Прийди до Македонії й допоможи нам».

После этого видения мы тут же отправились в Македонию. Не было никаких сомнений, что Сам Бог призывает нас возвестить там евангелие.

Після цього видіння, ми [41] одразу ж зібралися йти до тієї землі, вирішивши, що то Бог покликав нас проповідувати македонцям Благовість.

Отплыв из Троады, мы прямиком прибыли в Самофракию, а на следующий день — в Неаполь.

Ми відпливли з Троади й попрямували до Самотракії, а наступного дня пристали до Неаполя.

Оттуда — в Филиппы, колонию римлян и центр той части Македонии. Здесь мы пробыли несколько дней.

Звідти ми пішли до міста Филипи, що було римською колонією та головним містом тієї частини Македонії, і провели там кілька днів.

В субботу мы отправились за город к реке, где, судя по всему, было место молитвы. Мы подсели в кружок женщин и заговорили с ними.

В суботу ми вирушили за міську браму, до річки, сподіваючись, що знайдемо там місце для молитви. Ми сіли й почали розмовляти з жінками, які зібралися там.

Нас с интересом слушала одна женщина из Фиатиры, по имени Лидия, торговка пурпурной тканью, почитавшая Бога. Господь помог ей близко к сердцу принять слова Павла.

Серед них була жінка на ймення Лідія. Вона була купчихою, та торгувала багряними тканинами в місті Тіатирі. Вона поклонялася істинному Богу. Лідія слухала нас, і Господь відкрив її серце назустріч тому, що казав Павло.

Она крестилась вместе со своими домочадцами и потом стала просить: «Если вы считаете меня верной Господу, располагайтесь у меня и живите». И уговорила нас.

Коли вона та її домашні охрестилися, вона почала благати нас: «Якщо ви вважаєте, що я справді вірую в Господа, то зупиніться в моєму домі». Вона вмовила нас піти до неї.

Как-то раз по дороге к месту молитвы к нам пристала одна челядинка, одержимая духом. Она умела предсказывать судьбу, что приносило ее хозяевам приличный доход.

Так сталося, що коли ми йшли до місця молитви, нам зустрілася дівчина-рабиня. Вона була одержима духом,[42] який давав їй силу передбачати майбутнє. Роблячи це, вона приносила величезний прибуток своїм господарям.

Женщина ходила за Павлом и кричала нам в спину: «Эти люди — рабы Бога Всевышнего. Они возвещают вам Путь спасения».

Дівчина ходила за Павлом і всіма нами, вигукуючи: «Це слуги Всевишнього Бога! Вони провіщають вам шлях до спасіння!»

Так продолжалось изо дня в день. Наконец, Павел не выдержал, повернулся к духу и сказал: «Именем Иисуса Христа повелеваю тебе: вон из нее!» — и тот сразу убрался.

Так тривало багато днів, і Павла це почало турбувати. Тож він обернувся й промовив до духа: «Наказую тобі іменем Ісуса Христа, вийди з неї!» І він негайно вийшов з дівчини.

Хозяева челядинки поняли, что прежних видов на доход у них больше нет. Они схватили Павла и Силу и поволокли на площадь к судебным властям.

Коли її господарі побачили, що їхнім сподіванням на прибуток прийшов кінець, вони схопили Павла та Силу й потягли їх на базарну площу, а там передали владі.

Привели к преторам и говорят: «Эти иудеи будоражат наш город,

Коли вони привели Павла та Силу до міської влади, то сказали: «Ці люди — юдеї, вони каламутять усе місто!

Навязывают людям обычаи, которые нам, римлянам, нельзя ни перенимать, ни соблюдать».

Вони проголошують звичаї, які для нас, римлян, є протизаконним прийняти або дотримуватися».

Толпа тоже ополчилась на них. Преторы приказали раздеть их и бить батогами.

Натовп приєднався до їхніх звинувачів. Володарі міста зірвали з апостолів одяг і наказали їх побити.

И дали им батогов изрядно, а затем бросили в тюрьму и приказали тюремщику стеречь со всей строгостью.

Тяжко побитих, їх кинули до в’язниці й наказали вартовому пильно стерегти їх.

Выполняя распоряжение, тот отвел апостолов во внутреннюю тюрьму и забил им ноги в колодки.

Діставши такий наказ, він посадив апостолів у внутрішню камеру, а ноги їхні забив у колодки.

Время шло к полуночи. Павел и Сила молились и пели Божьи псалмы. Узники слушали.

Близько опівночі Павло й Сила молилися й співали гімни Богу, а інші в’язні слухали їх.

Вдруг началось сильное землетрясение. Сдвинулось основание тюрьмы, сразу распахнулись все двери и рассыпались цепи на узниках.

Зненацька стався сильний землетрус, аж захитався фундамент в’язниці. Всі двері раптом розчинилися, а кайдани з усіх в’язнів попадали.

Тюремщик проснулся и увидел открытые двери. Он выхватил меч и хотел наложить на себя руки, подумал, что узники разбежались.

Вартовий прокинувся й, побачивши відчинені двері в’язниці, вихопив меча. Він хотів вбити себе, вважаючи, що в’язні втекли,

Но когда Павел закричал во весь голос: «Погоди убивать себя. Мы все здесь!» —

та Павло голосно гукнув: «Не губи себе! Ми всі тут».

Он потребовал огня, прибежал к Павлу и Силе и, трясясь, пал им в ноги.

Тоді вартовий наказав принести світло й кинувся всередину. Затремтівши зі страху, він упав на коліна перед Павлом та Силою.

Выведя их наружу, он сказал: «Судари мои! Что мне сделать, чтобы спастись?».

А потім вивів їх і сказав: «Добродії, що мені робити, щоб здобути спасіння?»

Они ответили: «Верь в Господа Иисуса — спасешь и себя, и весь свой дом» —

Вони відповіли: «Вір у Господа Ісуса, і ти будеш спасенний — ти й твої домашні».

И Слово Господне растолковали и ему самому, и всем его домочадцам.

І апостоли розповіли Слово Господнє йому й усім іншим, хто був у тому домі.

В тот ночной час он не отпускал их от себя, омыл им раны и вместе со всей семьей тогда же принял крещение.

Тієї нічної години вартовий узяв їх, обмив їхні рани, й тут же його самого і його родину охрестили.

Он привел их к себе домой и выставил угощение. Все в доме радовались, все поверили в Бога.

Він привів Павла й Силу до своєї оселі і дав їм поїсти. Він, і вся його родина раділи, бо повірили у Бога.

С наступлением дня преторы послали судебных исполнителей сказать: «Отпусти их».

Коли настав ранок, володарі міста послали воїнів, сказавши: «Звільніть тих людей».

Тюремщик пришел с этой новостью к Павлу: «Преторы велели вас отпустить. Стало быть, выходите и ступайте с миром».

Тоді вартовий передав ці слова Павлові: «Володарі міста сказали звільнити вас. Отже, виходьте зараз і йдіть з миром».

Но Павел сказал: «Римских граждан без суда на площади бить и бросать в тюрьму, а теперь без огласки отпускать?! Не будет этого! Пусть придут и сами нас освободят».

Але Павло відповів воїнам: «Вони прилюдно били нас без суду, хоч ми римські громадяни, потім кинули нас до в’язниці. А тепер вони хочуть випустити нас таємно? Не буде цього! Вони повинні самі прийти й вивести нас із в’язниці».

Преторы, которые узнали об этих словах Павла от судебных исполнителей, перепугались, что так вышло с римскими гражданами.

Варта передала ці слова володарям міста. Почувши, що Павло і Сила — римляни, ті перелякалися.

Они пришли с извинениями, освободили их, но просили уйти из города.

Вони прийшли й вибачилися перед Павлом і Силою, а потім вивели їх із в’язниці й попросили залишити їхнє місто.

Из тюрьмы Павел и Сила вернулись к Лидии. Они повидались с братьями, снабдили их наставлениями и ушли.

Вийшовши з в’язниці, Павло й Сила попрямували до дому Лідії. Побачивши там братів, Павло і Сила підбадьорили їх, а потім пішли звідти.

« 15 глава 17 глава »