Деяния 16 глава

Деяния апостолов
Русского Библейского Центра → Переклад Огієнка

Павел пришел в Дербу, из Дербы — в Листру. В Листре был ученик по имени Тимофей, сын верующей иудейки и эллина.

І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.

О нем были самые добрые отзывы от братьев в Листре и Иконии.

Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.

Павел пожелал взять его с собой и в угоду тамошним иудеям обрезал: все знали, что его отец эллин.

Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.

Обходя города, они призывали церкви держаться требований, утвержденных апостолами и пресвитерами в Иерусалиме.

Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.

Церкви укреплялись верой, с каждым днем их становилось все больше.

А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.

Они пересекли Фригию и Галатийский край, и не было им от Святого Духа позволения проповедовать Слово в Азии.

А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.

Дойдя до Мисии, они направились было в Вифинию, но Дух Иисуса их не пустил.

Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

Тогда через Мисию они спустились к Троаде.

Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.

Ночью Павлу было видение. Пришел македонец и просит: «Нам в Македонии нужна твоя помощь. Приходи».

І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“

После этого видения мы тут же отправились в Македонию. Не было никаких сомнений, что Сам Бог призывает нас возвестить там евангелие.

Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.

Отплыв из Троады, мы прямиком прибыли в Самофракию, а на следующий день — в Неаполь.

Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,

Оттуда — в Филиппы, колонию римлян и центр той части Македонии. Здесь мы пробыли несколько дней.

звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.

В субботу мы отправились за город к реке, где, судя по всему, было место молитвы. Мы подсели в кружок женщин и заговорили с ними.

Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.

Нас с интересом слушала одна женщина из Фиатиры, по имени Лидия, торговка пурпурной тканью, почитавшая Бога. Господь помог ей близко к сердцу принять слова Павла.

Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

Она крестилась вместе со своими домочадцами и потом стала просить: «Если вы считаете меня верной Господу, располагайтесь у меня и живите». И уговорила нас.

А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.

Как-то раз по дороге к месту молитвы к нам пристала одна челядинка, одержимая духом. Она умела предсказывать судьбу, что приносило ее хозяевам приличный доход.

І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.

Женщина ходила за Павлом и кричала нам в спину: «Эти люди — рабы Бога Всевышнего. Они возвещают вам Путь спасения».

Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“

Так продолжалось изо дня в день. Наконец, Павел не выдержал, повернулся к духу и сказал: «Именем Иисуса Христа повелеваю тебе: вон из нее!» — и тот сразу убрался.

І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.

Хозяева челядинки поняли, что прежних видов на доход у них больше нет. Они схватили Павла и Силу и поволокли на площадь к судебным властям.

А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.

Привели к преторам и говорят: «Эти иудеи будоражат наш город,

Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

Навязывают людям обычаи, которые нам, римлянам, нельзя ни перенимать, ни соблюдать».

і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.

Толпа тоже ополчилась на них. Преторы приказали раздеть их и бить батогами.

І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.

И дали им батогов изрядно, а затем бросили в тюрьму и приказали тюремщику стеречь со всей строгостью.

І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.

Выполняя распоряжение, тот отвел апостолов во внутреннюю тюрьму и забил им ноги в колодки.

Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.

Время шло к полуночи. Павел и Сила молились и пели Божьи псалмы. Узники слушали.

А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.

Вдруг началось сильное землетрясение. Сдвинулось основание тюрьмы, сразу распахнулись все двери и рассыпались цепи на узниках.

І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.

Тюремщик проснулся и увидел открытые двери. Он выхватил меч и хотел наложить на себя руки, подумал, что узники разбежались.

Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.

Но когда Павел закричал во весь голос: «Погоди убивать себя. Мы все здесь!» —

А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“

Он потребовал огня, прибежал к Павлу и Силе и, трясясь, пал им в ноги.

Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

Выведя их наружу, он сказал: «Судари мои! Что мне сделать, чтобы спастись?».

І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“

Они ответили: «Верь в Господа Иисуса — спасешь и себя, и весь свой дом» —

А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.

И Слово Господне растолковали и ему самому, и всем его домочадцам.

І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

В тот ночной час он не отпускал их от себя, омыл им раны и вместе со всей семьей тогда же принял крещение.

І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.

Он привел их к себе домой и выставил угощение. Все в доме радовались, все поверили в Бога.

І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

С наступлением дня преторы послали судебных исполнителей сказать: «Отпусти их».

А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“

Тюремщик пришел с этой новостью к Павлу: «Преторы велели вас отпустить. Стало быть, выходите и ступайте с миром».

І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“

Но Павел сказал: «Римских граждан без суда на площади бить и бросать в тюрьму, а теперь без огласки отпускать?! Не будет этого! Пусть придут и сами нас освободят».

А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“

Преторы, которые узнали об этих словах Павла от судебных исполнителей, перепугались, что так вышло с римскими гражданами.

Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.

Они пришли с извинениями, освободили их, но просили уйти из города.

І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

Из тюрьмы Павел и Сила вернулись к Лидии. Они повидались с братьями, снабдили их наставлениями и ушли.

І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

« 15 глава 17 глава »