Деяния 16 глава

Деяния апостолов
Русского Библейского Центра → Українська Біблія. Турконяк

Павел пришел в Дербу, из Дербы — в Листру. В Листре был ученик по имени Тимофей, сын верующей иудейки и эллина.

Прибув він до Дервії і Лістри. І ось був тут один учень на ім’я Тимофій, син жінки-юдейки, яка повірила, і батька грека.

О нем были самые добрые отзывы от братьев в Листре и Иконии.

Про нього добре свідчили ті брати, які були в Лістрі та Іконії.

Павел пожелал взять его с собой и в угоду тамошним иудеям обрезал: все знали, что его отец эллин.

Павло забажав, щоб він ішов з ним, тож узяв і обрізав його через юдеїв, які були в тих місцевостях, бо всі знали, що його батько був грек.

Обходя города, они призывали церкви держаться требований, утвержденных апостолами и пресвитерами в Иерусалиме.

Коли вони переходили через міста, то передавали братам зберігати постанови, які схвалили в Єрусалимі апостоли і старші.

Церкви укреплялись верой, с каждым днем их становилось все больше.

Церкви ж зміцнювалися у вірі та щодня кількісно зростали.

Они пересекли Фригию и Галатийский край, и не было им от Святого Духа позволения проповедовать Слово в Азии.

Вони пройшли через Фригію і Галатійську країну, оскільки Святий Дух заборонив їм звіщати слово в Азії,

Дойдя до Мисии, они направились было в Вифинию, но Дух Иисуса их не пустил.

а дійшовши до Мисії, вони намагалися піти до Витинії, та Дух Ісуса їм не дозволив.

Тогда через Мисию они спустились к Троаде.

Перейшовши через Мисію, вони прибули до Троади.

Ночью Павлу было видение. Пришел македонец и просит: «Нам в Македонии нужна твоя помощь. Приходи».

І вночі з’явилося Павлові видіння: якийсь чоловік, македонець, стояв і благав його, закликаючи: Прийди до Македонії, допоможи нам!

После этого видения мы тут же отправились в Македонию. Не было никаких сомнений, что Сам Бог призывает нас возвестить там евангелие.

Коли побачив він те видіння, ми відразу постаралися піти до Македонії, зрозумівши, що Бог покликав нас благовістити їм.

Отплыв из Троады, мы прямиком прибыли в Самофракию, а на следующий день — в Неаполь.

Відпливши з Троади, ми прибули до Самотракії, а наступного дня — до Неаполя;

Оттуда — в Филиппы, колонию римлян и центр той части Македонии. Здесь мы пробыли несколько дней.

звідти — до Филип — міста-колонії, що є першою частиною Македонії. У тому місті ми перебували декілька днів.

В субботу мы отправились за город к реке, где, судя по всему, было место молитвы. Мы подсели в кружок женщин и заговорили с ними.

А в суботу вийшли за браму до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, говорили до жінок, які зібралися.

Нас с интересом слушала одна женщина из Фиатиры, по имени Лидия, торговка пурпурной тканью, почитавшая Бога. Господь помог ей близко к сердцу принять слова Павла.

І слухала одна жінка на ім’я Лідія, продавщиця кармазину з міста Тиятир, яка шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, аби сприймати те, що говорив Павло.

Она крестилась вместе со своими домочадцами и потом стала просить: «Если вы считаете меня верной Господу, располагайтесь у меня и живите». И уговорила нас.

Коли охрестилася вона та її дім, то просила, кажучи: Якщо ви вважаєте мене вірною Господу, то прийдіть у мій дім, та й живіть! І змусила нас.

Как-то раз по дороге к месту молитвы к нам пристала одна челядинка, одержимая духом. Она умела предсказывать судьбу, что приносило ее хозяевам приличный доход.

І сталося, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна рабиня, яка мала дух віщуна; віщуючи, вона приносила великий прибуток своїм господарям.

Женщина ходила за Павлом и кричала нам в спину: «Эти люди — рабы Бога Всевышнего. Они возвещают вам Путь спасения».

Вона йшла слідом за Павлом і за нами й кричала, вигукуючи: Ці люди — раби Бога Всевишнього, вони провіщають вам шлях спасіння!

Так продолжалось изо дня в день. Наконец, Павел не выдержал, повернулся к духу и сказал: «Именем Иисуса Христа повелеваю тебе: вон из нее!» — и тот сразу убрался.

Вона робила це багато днів. Тож надокучило [це] Павлові, і він, обернувшись, сказав духові: Наказую тобі Ім’ям Ісуса Христа — вийди з неї! І він вийшов у той же час.

Хозяева челядинки поняли, что прежних видов на доход у них больше нет. Они схватили Павла и Силу и поволокли на площадь к судебным властям.

Її пани, побачивши, що пропала надія на їхній заробіток, взяли Павла і Силу та потягли на майдан, до влади;

Привели к преторам и говорят: «Эти иудеи будоражат наш город,

провівши їх до воєвод, вони сказали: Ці люди, будучи юдеями, бунтують наше місто

Навязывают людям обычаи, которые нам, римлянам, нельзя ни перенимать, ни соблюдать».

і навчають звичаїв, котрих нам, римлянам, не годиться ні переймати, ні виконувати!

Толпа тоже ополчилась на них. Преторы приказали раздеть их и бить батогами.

І юрба напала на них, а воєводи, подерши на них одяг, наказали бити їх палицями.

И дали им батогов изрядно, а затем бросили в тюрьму и приказали тюремщику стеречь со всей строгостью.

Тож завдавши їм багато побоїв, посадили у в’язницю, давши вказівку в’язничному сторожеві пильно їх охороняти.

Выполняя распоряжение, тот отвел апостолов во внутреннюю тюрьму и забил им ноги в колодки.

Він, діставши таку вказівку, засадив їх до внутрішньої темниці й забив їхні ноги в колодки.

Время шло к полуночи. Павел и Сила молились и пели Божьи псалмы. Узники слушали.

Опівночі Павло й Сила, молячись, співом прославляли Бога, а в’язні слухали їх.

Вдруг началось сильное землетрясение. Сдвинулось основание тюрьмы, сразу распахнулись все двери и рассыпались цепи на узниках.

Раптом стався великий землетрус, аж порушилася основа в’язниці; враз повідчинялися всі двері, і з усіх поспадали кайдани.

Тюремщик проснулся и увидел открытые двери. Он выхватил меч и хотел наложить на себя руки, подумал, что узники разбежались.

А коли прокинувся сторож в’язниці й побачив, що двері в’язниці відчинено, витягнув меча і хотів себе вбити, думаючи, що в’язні повтікали.

Но когда Павел закричал во весь голос: «Погоди убивать себя. Мы все здесь!» —

Та Павло закричав сильним голосом, гукаючи: Не заподій собі ніякого зла, бо всі ми тут!

Он потребовал огня, прибежал к Павлу и Силе и, трясясь, пал им в ноги.

Той, попросивши світла, вскочив і, тремтячи, припав до Павла та Сили,

Выведя их наружу, он сказал: «Судари мои! Что мне сделать, чтобы спастись?».

і, вивівши їх надвір, запитав: Добродії, що потрібно мені робити, аби спастися?

Они ответили: «Верь в Господа Иисуса — спасешь и себя, и весь свой дом» —

А вони сказали: Віруй у Господа Ісуса [Христа] — і спасешся ти та твій дім!

И Слово Господне растолковали и ему самому, и всем его домочадцам.

І говорили йому Господнє Слово й усім, хто в його домі.

В тот ночной час он не отпускал их от себя, омыл им раны и вместе со всей семьей тогда же принял крещение.

І забравши їх тієї ж пори ночі, обмив їхні рани і тут же охрестився сам і вся його родина.

Он привел их к себе домой и выставил угощение. Все в доме радовались, все поверили в Бога.

Завівши їх до хати, запросив до столу і радів з усім своїм домом, що повірив у Бога.

С наступлением дня преторы послали судебных исполнителей сказать: «Отпусти их».

Коли ж настав день, воєводи послали виконавців сказати: Відпусти цих людей!

Тюремщик пришел с этой новостью к Павлу: «Преторы велели вас отпустить. Стало быть, выходите и ступайте с миром».

І сторож в’язниці переказав ці слова Павлові: Воєводи прислали наказ вас відпустити. Тож виходьте тепер і йдіть з миром.

Но Павел сказал: «Римских граждан без суда на площади бить и бросать в тюрьму, а теперь без огласки отпускать?! Не будет этого! Пусть придут и сами нас освободят».

Але Павло відповів їм: Нас, римських громадян, прилюдно побито, без суду посаджено у в’язницю, а тепер таємно виводять нас? Ні, хай самі прийдуть і виведуть нас!

Преторы, которые узнали об этих словах Павла от судебных исполнителей, перепугались, что так вышло с римскими гражданами.

Ці слова виконавці сповістили воєводам. Ті ж, почувши, що вони римські громадяни, налякалися,

Они пришли с извинениями, освободили их, но просили уйти из города.

тож прийшли, попросили їх вийти і, вивівши, благали піти з міста.

Из тюрьмы Павел и Сила вернулись к Лидии. Они повидались с братьями, снабдили их наставлениями и ушли.

Вийшовши із в’язниці, вони прибули до Лідії і, побачивши братів, потішили [їх], та й пішли.

« 15 глава 17 глава »