Михея 7 глава

Книга пророка Михея
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Горе мені, бо я став, мов недо́бірки лі́тні, як за́лишки по винобра́нні; нема гро́на на ї́жу, немає доспілої фіґи, якої жада́є душа моя!

И, люте мне! понеже бых аки собираяй сламу на жатве, и яко пародок во оымании винограда не сущу гроздию, еже ясти первоплодная, яже вожделе душа моя.

Згинув побожний з землі, і нема поміж лю́дьми правдивого. Вони всі чату́ють на кров, один о́дного ловлять у сітку.

И, люте мне, душе! яко погибе благочестивый от земли, и исправляющаго в человецех несть: вси во кровех прятся, кийждо ближняго своего озлобляет озлоблением,

Наставлені ру́ки на зло, щоб вправно чинити його́, начальник жада́є дару́нків, суддя ж судить за плату, а великий говорить жада́ння своєї душі, і викри́влюють все.

на зло руки своя уготовляют: князь просит, и судия мирная словеса глаголет, желание души его есть: и отиму благая их,

Найліпший із них — як будя́к, найправдиві́ший — гірший від те́рену. Настає день Твоїх сторожі́в, Твоїх відві́дин, — тепер буде збенте́ження їхнє!

яко моль поядаяй, и ходяй по правилам в день стражбы. У, люте! у, люте! отмщения твоя приспеша, ныне будут плачы их.

І дру́гові не довіряйте, не надійтесь на при́ятеля, від тієї, що при лоні твоє́му лежить, пильну́й двері уст своїх!

Не верите другом, ни надейтеся на старейшины, и от сожителницы твоея хранися, еже сказати ей что:

Бо горду́є син ба́тьком своїм, дочка́ повстає проти не́ньки своєї, неві́стка — проти свекру́хи своєї, вороги чоловіку — дома́шні його́!

понеже сын безчестит отца, дщерь востанет на матерь свою и невеста на свекровь свою, врази вси мужу домашнии его.

А я виглядаю на Господа, наді́юсь на Бога спасі́ння мого, — Бог мій почує мене́!

Аз же ко Господеви воззрю, потерплю Бога спаса моего, услышит мя Бог мой.

Не тішся, моя супроти́внице, з ме́не, — хоч я впала, Сіонська дочка́, проте вста́ну, хоч сиджу́ в темно́ті, та Господь мені світло!

Не радуйся о мне, враждебница моя, яко падох, и востану: зане аще сяду во тме, Господь осветит мя.

Буду зно́сити я гнів Господній, бо згрішила Йому́, аж по́ки не вирішить справи моєї, та су́ду не вчинить мені. Він на світло мене попрова́дить, — побачу Його справедливість!

Гнев Господень стерплю, яко согреших ему, дондеже оправдит прю мою и сотворит суд мой: и изведет мя на свет, и узрю правду его.

І побачить оце все моя супроти́вниця, і сором покриє її, бо казала мені: „Де Він, Господь, Бог твій?“ Пригляда́тимуться мої очі до неї, — її то́пчуть тепер, як болото на вулицях.

И узрит враждебница моя, и облечется в студ глаголющая ко мне: где есть Господь Бог твой? Очи мои воззрят на ню, ныне будет в попрание аки кал на путех.

Настане той день, щоб мури твої будувати, — тоді віддали́ться границя твоя цього дня!

День глаждения плинфа: изглаждение твое день оный, и сотрет законы твоя день оный.

Це той день, коли при́йдуть до те́бе з Асирії та але до Єгипту, і від Єгипту та аж до Ріки́, і від моря до моря, і від гори́ до гори́.

И гради твои приидут на поравнение и в разделение ассирийско, и гради твои твердии в разделение от тира даже до реки сирския, и от моря даже до моря, и от горы даже до горы, дние воды и молвы.

І спусто́шенням стане земля на мешка́нців її, через плід їхніх учинків.

И будет земля в пагубу со живущими на ней, от плодов начинаний их.

Паси Мій наро́д своїм бе́рлом, отару спа́дку Твого́; що пробуває в лісі само́тньо, у сере́дині саду, хай пасу́ться вони на Баша́ні й Ґілеа́ді, як за днів старода́вніх.

Паси люди твоя жезлом твоим, овцы наследия твоего, вселяющыяся едины в дубраве среде кармила, попасут васанитиду и галаадитиду, якоже дние века.

Як за днів твого ви́ходу з кра́ю єгипетського, покажу́ йому чу́да.

И по днем исхода твоего из египта узрите чудесная.

Наро́ди побачать оце, і посоро́млені бу́дуть при всій своїй силі, ру́ку покладу́ть на у́ста, їхні ву́ха оглу́хнуть.

Узрят языцы и усрамятся от всея крепости своея, руце возложат на уста своя, и уши их оглохнут,

Будуть по́рох лизати вони, як той гад, як плазю́че землі, повила́зять з дрижа́нням з укрі́плень своїх, вони бу́дуть тремтіти перед Господом, Богом нашим, і бу́дуть боятись Тебе!

полижут персть яко змиеве плежуще по земли, смятутся во облежении своем: о Господе Бозе нашем ужаснутся и убоятся от тебе.

Хто Бог інший, як Ти, що прощає прови́ну і пробачує про́гріх останку спа́дку Свого́, Свого гніву не де́ржить наза́вжди, бо кохається в милості?

Кто Бог якоже ты, отемляй беззакония и оставляяй нечестия останком наследия своего? и не удержа гнева своего во свидение, яко волитель милости есть.

Знов над нами Він зми́лується, наші провини пото́пче, — Ти кинеш у морську́ глибочі́нь усі наші гріхи.

Той обратит и ущедрит ны, и погрузит неправды нашя и ввержет в глубины морския вся грехи нашя,

Ти даси правду Яковові, Авраам́ові милість, яку присягнув Він для наших батькі́в від днів старода́вніх“.

даст истину иакову, (и) милость аврааму, якоже клялся еси отцем нашым во дни первыя.

« 6 глава 1 глава »