Михея 7 глава

Книга пророка Михея
Переклад Хоменка → Елизаветинская на русском

Горе мені, бо я став, мов останні літні плоди, немов той виноград по винозборі: ані однієї ягідки, щоб з'їсти, ані однієї спілої вчасно смокви, яких прагну.

И, люте мне! понеже бых аки собираяй сламу на жатве, и яко пародок во оымании винограда не сущу гроздию, еже ясти первоплодная, яже вожделе душа моя.

Побожні зникли з краю, нема між людьми справедливих; на кров усі роблять засідки; один на одного сіті закидає.

И, люте мне, душе! яко погибе благочестивый от земли, и исправляющаго в человецех несть: вси во кровех прятся, кийждо ближняго своего озлобляет озлоблением,

До зла їхні руки спритні; князь вимагає, суддя чинить розправу за хабар, вельможа виявляє свої забаганки, правдою крутить.

на зло руки своя уготовляют: князь просит, и судия мирная словеса глаголет, желание души его есть: и отиму благая их,

Найліпший з них, неначе тернина, найправедніший — немов пліт з колючок. День, оповіщений твоїми вартовими, — твоя кара — настає; тепер прийде на них тривога.

яко моль поядаяй, и ходяй по правилам в день стражбы. У, люте! у, люте! отмщения твоя приспеша, ныне будут плачы их.

Не довіряйте другові, на приятеля не звіряйтесь, ба й перед тією, що лежить на твоїм лоні, стережи двері уст твоїх.

Не верите другом, ни надейтеся на старейшины, и от сожителницы твоея хранися, еже сказати ей что:

Бо син батька зневажає, дочка повстає на матір, невістка на свекруху, і кожному його домашні — вороги.

понеже сын безчестит отца, дщерь востанет на матерь свою и невеста на свекровь свою, врази вси мужу домашнии его.

Я ж на Господа буду споглядати, надіятись на Бога мого спасіння, і мій Бог мене почує.

Аз же ко Господеви воззрю, потерплю Бога спаса моего, услышит мя Бог мой.

Не тішся надо мною, о мій вороже, бо хоч я впав, але я встану; хоч перебуваю в темряві, — Господь є моє світло.

Не радуйся о мне, враждебница моя, яко падох, и востану: зане аще сяду во тме, Господь осветит мя.

Я буду гнів Господній нести, бо я згрішив супроти нього, аж доки не розсудить мою справу, не вчинить суду надо мною. Він виведе мене на світло, я побачу його справедливість.

Гнев Господень стерплю, яко согреших ему, дондеже оправдит прю мою и сотворит суд мой: и изведет мя на свет, и узрю правду его.

Тоді мій ворог те побачить і сором його окриє — його, що говорив до мене: «Де Господь, Бог твій?» Очі мої дивитимуться на нього; тепер його будуть топтати, немов на вулиці грязюку.

И узрит враждебница моя, и облечется в студ глаголющая ко мне: где есть Господь Бог твой? Очи мои воззрят на ню, ныне будет в попрание аки кал на путех.

День будування твоїх мурів — той день буде усунений далеко.

День глаждения плинфа: изглаждение твое день оный, и сотрет законы твоя день оный.

Того дня прийдуть до тебе від Ашшуру аж по міста Єгипту, від Тиру аж по Річку, від моря й до моря, від гори аж по гору.

И гради твои приидут на поравнение и в разделение ассирийско, и гради твои твердии в разделение от тира даже до реки сирския, и от моря даже до моря, и от горы даже до горы, дние воды и молвы.

Земля стане пустинею через своїх мешканців, з-за їхніх учинків.

И будет земля в пагубу со живущими на ней, от плодов начинаний их.

Паси народ твій ґирлиґою твоєю, овець спадщини твоєї, що самі перебувають у лісі серед саду. Нехай собі пасуться у Башані та Гілеаді, як то було за днів днедавніх!

Паси люди твоя жезлом твоим, овцы наследия твоего, вселяющыяся едины в дубраве среде кармила, попасут васанитиду и галаадитиду, якоже дние века.

Як за днів виходу з Єгипту, яви нам предивні речі.

И по днем исхода твоего из египта узрите чудесная.

Народи те побачать і засоромляться, дарма, що такі сильні; на уста покладуть собі руку, вуха в них оглухнуть.

Узрят языцы и усрамятся от всея крепости своея, руце возложат на уста своя, и уши их оглохнут,

Вони будуть лизати порох, мов гадюка; немов тваринки, що по землі в'ються, вони, тремтівши, повилазять із своїх притулків; прийдуть зо страхом до Господа, Бога нашого, — тебе будуть боятись.

полижут персть яко змиеве плежуще по земли, смятутся во облежении своем: о Господе Бозе нашем ужаснутся и убоятся от тебе.

Хто Бог, як ти, що провину прощаєш і даруєш переступ останкові твого спадкоємства? Він не затримає гнів свій повіки, бо любить милосердя.

Кто Бог якоже ты, отемляй беззакония и оставляяй нечестия останком наследия своего? и не удержа гнева своего во свидение, яко волитель милости есть.

Він знову змилосердиться над нами, розтопче наші беззаконня. Ти кинеш у глибінь моря всі гріхи їхні.

Той обратит и ущедрит ны, и погрузит неправды нашя и ввержет в глубины морския вся грехи нашя,

Ти явиш твою вірність Яковові, твою ласку Авраамомі, як ти поклявсь був батькам нашим ще за днів днедавніх.

даст истину иакову, (и) милость аврааму, якоже клялся еси отцем нашым во дни первыя.

« 6 глава 1 глава »