Єремії 10 глава

Книга пророка Єремії
Переклад Огієнка → Синода́льный перево́д

Послухайте слова того́, що вам каже Госпо́дь, о доме Ізраїлів!

Слу́шайте сло́во, кото́рое Госпо́дь говори́т вам, дом Изра́илев.

Так говорить Госпо́дь: Не навчайтесь доріг цих наро́дів, і небесних озна́к не лякайтесь, — бо тільки пога́ни лякаються їх!

Так говори́т Госпо́дь: не учи́тесь путя́м язы́чников и не страши́тесь знаме́ний небе́сных, кото́рых язы́чники страша́тся.

Бо устави наро́дів — марно́та вони, божок бо — це дерево, з лісу ви́рубане, і це ді́ло рук майстра сокирою!

И́бо уста́вы наро́дов — пустота́: выруба́ют де́рево в лесу́, обде́лывают его́ рука́ми пло́тника при по́мощи топора́,

Срі́блом та зло́том його прикра́шають, цвя́хами та молотка́ми прикрі́плюють їх, і він не захитається.

покрыва́ют серебро́м и зо́лотом, прикрепля́ют гвоздя́ми и мо́лотом, что́бы не шата́лось.

Вони, як опу́дало на огірко́вім горо́ді, й безмовні, і конче їх носять, бо не ходять вони. Не бійтеся їх, бо не вчинять лихого, і також учинити добро — це не в їхній силі!

Они́ — как обто́ченный столп, и не говоря́т; их но́сят, потому́ что ходи́ть не мо́гут. Не бо́йтесь их, и́бо они́ не мо́гут причини́ть зла, но и добра́ де́лать не в си́лах.

Такого, як Ти, нема, Господи: Ти великий й велике Ім'я́ Твоє могу́тністю!

Нет подо́бного Тебе́, Го́споди! Ты вели́к, и и́мя Твоё велико́ могу́ществом.

Хто не буде боятись Тебе, Ца́рю наро́дів? Бо Тобі це належить, бо між усіма́ мудреця́ми наро́дів і в усьо́му їхньому царстві немає такого, як Ти!

Кто не убои́тся Тебя́, Царь наро́дов? и́бо Тебе́ еди́ному принадлежи́т э́то; потому́ что ме́жду все́ми мудреца́ми наро́дов и во всех ца́рствах их нет подо́бного Тебе́.

Вони стали всі ра́зом безумні й безглузді, — наука марна́ — оце дерево!

Все до одного́ они́ бессмы́сленны и глупы́; пусто́е уче́ние — э́то де́рево.

Срібна бляха з Тарші́шу приве́зена, злото ж з Офі́ру, праця ма́йстра й руки́ золота́рської, блаки́ть та пурпу́ра — їхня одіж, усі́ вони — праця мистців.

Разби́тое в листы́ серебро́ привезено́ из Фарси́са, зо́лото — из Уфа́за, де́ло худо́жника и рук плави́льщика; оде́жда на них — гиаци́нт и пу́рпур: всё э́то — де́ло люде́й иску́сных.

А Господь — Бог правдивий, Він — Бог Живий та Цар вічний! Від гніву Його затрясе́ться земля, і не знесу́ть Його гніву наро́ди.

А Госпо́дь Бог есть и́стина; Он есть Бог живы́й и Царь ве́чный. От гне́ва Его́ дрожи́т земля́, и наро́ды не мо́гут вы́держать негодова́ния Его́.

Отак їм скажіть: бо́ги, що неба й землі не вчинили, погинуть з землі та з-під неба цього!

Так говори́те им: бо́ги, кото́рые не сотвори́ли не́ба и земли́, исче́знут с земли́ и и́з-под небе́с.

Своєю Він силою землю вчинив, Своєю премудрістю міцно поставив вселе́нну, і небо напну́в Своїм розумом.

Он сотвори́л зе́млю си́лою Свое́ю, утверди́л вселе́нную му́дростью Свое́ю и ра́зумом Свои́м распростёр небеса́.

Як голос Його забрини́ть, — у небеса́х шумлять води, а коли підіймає Він хмари із кра́ю землі, коли бли́скавки чинить дощем та вітер виво́дить з криївок Своїх,

По гла́су Его́ шумя́т во́ды на небеса́х, и Он возво́дит облака́ от краёв земли́, твори́т мо́лнии среди́ дождя́ и изво́дит ве́тер из храни́лищ Свои́х.

тоді кожна люди́на дурі́є в своєму знанні́, усяк золота́р посоро́млений через бовва́на, бо ві́длив його — це неправда, і немає в них духа!

Безу́мствует вся́кий челове́к в своём зна́нии, срами́т себя́ вся́кий плави́льщик истука́ном свои́м, и́бо вы́плавленное им есть ложь, и нет в нём ду́ха.

Марно́та вони, вони праця на сміх, — в час наві́щення їх вони згинуть!

Э́то соверше́нная пустота́, де́ло заблужде́ния; во вре́мя посеще́ния их они́ исче́знут.

Не така, як оці, частка Яковова, бо Він все вформува́в, а Ізраїль — племе́но спа́дку Його, Господь Савао́т — Його Йме́ння!

Не такова́, как их, до́ля Иа́кова; и́бо Бог его́ есть Творе́ц всего́, и Изра́иль есть жезл насле́дия Его́; и́мя Его́ — Госпо́дь Савао́ф.

Забери із землі свій това́р, ти, що сидиш ув обло́зі!

Убира́й с земли́ иму́щество твоё, име́ющая сиде́ть в оса́де;

Бо Господь каже так: Ось цим ра́зом Я кину мешка́нців цієї землі, мов із пра́щі, і прити́сну їх так, щоб пізна́ння знайшли.

и́бо так говори́т Госпо́дь: вот, Я вы́брошу жи́телей сей земли́ на сей раз и загоню́ их в те́сное ме́сто, что́бы схвати́ли их.

Ой, горе мені з-за нещастя мого́, моя рана болю́ча! А я говорив: це хвороба моя, і знесу́ я її.

Го́ре мне в моём сокруше́нии; мучи́тельна ра́на моя́, но я говорю́ сам в себе́: «по́длинно, э́то моя́ скорбь, и я бу́ду нести́ её;

Наме́та мого́ попусто́шено і зі́рвані всі мої шну́ри. Розійшли́сь мої діти від мене й нема їх, нема вже кому́ розтягну́ти наме́та мого́ та пові́сити заві́си мої.

шатёр мой опустошён, и все верёвки мои́ по́рваны; де́ти мои́ ушли́ от меня́, и нет их: не́кому уже́ раски́нуть шатра́ моего́ и разве́сить ковро́в мои́х,

Бо па́стирі стали безглу́зді, і вони не зверта́лись до Господа, — тому́ не щасти́лося їм, і розпоро́шене все їхнє ста́до.

и́бо па́стыри сде́лались бессмы́сленными и не иска́ли Го́спода, а потому́ они́ и поступа́ли безрассу́дно, и всё ста́до их рассе́яно».

Голос звістки: Іде ось, і гу́ркіт великий з півні́чного кра́ю, щоб ю́дські міста́ оберну́ти в спусто́шення, на мешка́ння шака́лів.

Несётся слух: вот он идёт, и большо́й шум от страны́ се́верной, что́бы города́ Иуде́и сде́лать пусты́нею, жили́щем шака́лов.

Знаю, Господи, я, що не в волі люди́ни доро́ги її, не в силі люди́ни, коли вона ходить, кермува́ти своїм кро́ком.

Зна́ю, Го́споди, что не в во́ле челове́ка путь его́, что не во вла́сти иду́щего дава́ть направле́ние стопа́м свои́м.

Карай мене, Господи, тільки ж за су́дом, не гнівом Своїм, щоб не знищити мене́!

Нака́зывай меня́, Го́споди, но по пра́вде, не во гне́ве Твоём, что́бы не умали́ть меня́.

Вилий лю́тість Свою на наро́ди, що не знають Тебе, та на ро́ди, що Йме́ння Твого не кликали, що Якова з'їли й поже́рли його, і погубили його, а мешка́ння його опусто́шили!“

Изле́й я́рость Твою́ на наро́ды, кото́рые не зна́ют Тебя́, и на племена́, кото́рые не призыва́ют и́мени Твоего́; и́бо они́ съе́ли Иа́кова, пожра́ли его́ и истреби́ли его́, и жили́ще его́ опустоши́ли.

« 9 глава 11 глава »