Плач Єремії 4 глава

Плач Єремії
Переклад Хоменка → Синода́льный перево́д

Як потемніло золото, ой, як змінилося золото найліпше! Розкидане святе каміння по рогах усіх вулиць!

Как поту́скло зо́лото, измени́лось зо́лото наилу́чшее! ка́мни святи́лища раски́даны по всем перекрёсткам.

Сини Сіону дорогії, що їх, немов щире золото, цінували, — ось мають вартість глиняного посуду, роботи ганчарських рук!

Сыны́ Сио́на драгоце́нные, равноце́нные чисте́йшему зо́лоту, как они́ сравнены́ с гли́няною посу́дою, изде́лием рук горше́чника!

Навіть шакали дають груди, своїх щеняток годують; дочка ж мого народу стала жорстока, мов струсі в пустині.

И чудо́вища подаю́т сосцы́ и ко́рмят свои́х детёнышей, а дщерь наро́да моего́ ста́ла жесто́ка, подо́бно стра́усам в пусты́не.

Язик від спраги в немовлятка до піднебіння прилипає; маленькі дітки просять хліба, та нікому їм дати.

Язы́к грудно́го младе́нца прилипа́ет к горта́ни его́ от жа́жды; де́ти про́сят хле́ба, и никто́ не подаёт им.

Хто споживав ласощі, по вулицях із голоду умліває; а хто на пурпурі був вихований, той тулиться до гною.

Е́вшие сла́дкое иста́евают на у́лицах; воспи́танные на багряни́це жму́тся к наво́зу.

Безбожність бо дочки народу мого більша, ніж гріх Содому, який зруйновано за хвилину, і руки над тим не трудились.

Наказа́ние нече́стия дще́ри наро́да моего́ превыша́ет казнь за грехи́ Содо́ма: тот низри́нут мгнове́нно, и ру́ки челове́ческие не каса́лись его́.

Князі його були над сніг чистіші, вони були від молока біліші, тіло в них було рум'яне над коралі, сафір — їхня шкіра.

Князья́ её бы́ли в ней чи́ще сне́га, беле́е молока́; они́ бы́ли те́лом кра́ше кора́лла, вид их был как сапфи́р;

Обличчя їхнє стало чорніше за вугіль, на вулиці їх не впізнати; шкіра в них до кісток прилипла, засохла, немов задеревіла.

а тепе́рь темне́е всего́ чёрного лицо́ их; не узнаю́т их на у́лицах; ко́жа их прили́пла к костя́м их, ста́ла суха́, как де́рево.

Ліпше тим, що від меча полягли, ніж тим, що з голоду загинули; бо ці конали, виснажені, від нестачі плодів з поля.

Умерщвля́емые мечо́м счастли́вее умерщвля́емых го́лодом, потому́ что сии́ иста́евают, поража́емые недоста́тком плодо́в полевы́х.

Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого.

Ру́ки мягкосе́рдых же́нщин вари́ли дете́й свои́х, что́бы они́ бы́ли для них пи́щею во вре́мя ги́бели дще́ри наро́да моего́.

Виладував Господь своє обурення; він вилив палкий гнів свій, запалив вогонь на Сіоні, який пожер його основи.

Соверши́л Госпо́дь гнев Свой, изли́л я́рость гне́ва Своего́ и зажёг на Сио́не ого́нь, кото́рый пожра́л основа́ния его́.

Не вірили царі землі й усі мешканці світу, що супостат і ворог увійде в ворота єрусалимські.

Не ве́рили цари́ земли́ и все живу́щие во вселе́нной, что́бы враг и неприя́тель вошёл во врата́ Иерусали́ма.

А все те за гріхи його пророків, за його священиків переступи, що серед нього проливали кров праведників.

Всё э́то — за грехи́ лжепроро́ков его́, за беззако́ния свяще́нников его́, кото́рые среди́ него́ пролива́ли кровь пра́ведников;

Вони, немов сліпі, вулицями блукали, заплямлені кров'ю, так що не можна було приторкнутись до їхньої одежі.

броди́ли как слепы́е по у́лицам, оскверня́лись кро́вью, так что невозмо́жно бы́ло прикосну́ться к оде́ждам их.

«Геть! Нечистий!» — до них кричали. «Геть, геть, не приторкайтесь!» І якщо втікали, блукаючи між народами, не сміли там проживати.

«Сторони́тесь! нечи́стый!» — крича́ли им; «сторони́тесь, сторони́тесь, не прикаса́йтесь»; и они́ уходи́ли в смуще́нии; а ме́жду наро́дом говори́ли: «их бо́лее не бу́дет!

Сам Господь порозсівав їх, щоб на них більш не глядіти. Не було до священиків поваги, ані до старших милосердя.

лицо́ Госпо́дне рассе́ет их; Он уже́ не призри́т на них», потому́ что они́ ли́ца свяще́нников не уважа́ют, ста́рцев не ми́луют.

Досі виснажуються наші очі, сподіваючись на ту марну допомогу; з наших башт ми виглядали за народом, що не міг спасти нас.

На́ши глаза́ истомлены́ в напра́сном ожида́нии по́мощи; со сторожево́й ба́шни на́шей мы ожида́ли наро́д, кото́рый не мог спасти́ нас.

І вони підглядали наші кроки, так, що ми не могли ходити по майданах. Близько кінець наш, сповнились дні наші, бо надійшов кінець наш!

А они́ подстерега́ли шаги́ на́ши, что́бы мы не могли́ ходи́ть по у́лицам на́шим; прибли́зился коне́ц наш, дни на́ши испо́лнились; пришёл коне́ц наш.

Ті, що нас гнали, були прудкіші, ніж орли попід небесами; вони по горах за нами гнались, у пустині на нас засідали.

Пресле́довавшие нас бы́ли быстре́е орло́в небе́сных; гоня́лись за на́ми по гора́м, ста́вили заса́ду для нас в пусты́не.

Дух наших ніздер, помазаник Господній, потрапив у їхні ями. Про нього ми казали: «Під його тінню житимемо посеред народів.»

Дыха́ние жи́зни на́шей, пома́занник Госпо́день по́йман в я́мы их, тот, о кото́ром мы говори́ли: «под те́нью его́ бу́дем жить среди́ наро́дов».

Радуйся й веселись, дочко едомська, що живеш у краї Уц! Прийде й до тебе чаша, вп'єшся і ти та й засвітиш тілом.

Ра́дуйся и весели́сь, дочь Едо́ма, обита́тельница земли́ Уц! И до тебя́ дойдёт ча́ша; напьёшься до́пьяна и обнажи́шься.

Скінчилась кара за твоє беззаконство, о дочко сіонська, він не займе тебе більше в полон! Твої ж провини, о дочко едомська, і гріхи твої викриє він, покарає!

Дщерь Сио́на! наказа́ние за беззако́ние твоё ко́нчилось; Он не бу́дет бо́лее изгоня́ть тебя́; но твоё беззако́ние, дочь Едо́ма, Он посети́т и обнару́жит грехи́ твои́.

« 3 глава 5 глава »