Плач Єремії 4 глава

Плач Єремії
Українська Біблія. Турконяк → Синода́льный перево́д

Як потемніє золото і зміниться добре срібло! Порозкидали добре каміння на початку всіх виходів!

Как поту́скло зо́лото, измени́лось зо́лото наилу́чшее! ка́мни святи́лища раски́даны по всем перекрёсткам.

Шановані сини Сіону, що підняті до золота, які вважаються за глиняний посуд, за діла рук гончаря.

Сыны́ Сио́на драгоце́нные, равноце́нные чисте́йшему зо́лоту, как они́ сравнены́ с гли́няною посу́дою, изде́лием рук горше́чника!

І дракони роздягнули груди, накормили своїх малят. Дочки мого народу — на смуток, як горобець у пустелі.

И чудо́вища подаю́т сосцы́ и ко́рмят свои́х детёнышей, а дщерь наро́да моего́ ста́ла жесто́ка, подо́бно стра́усам в пусты́не.

Язик немовляти прилип до його горла у спразі. Діти просили хліба, та немає того, хто їм вділяє.

Язы́к грудно́го младе́нца прилипа́ет к горта́ни его́ от жа́жды; де́ти про́сят хле́ба, и никто́ не подаёт им.

- Ті, що їдять вишукані страви, загинули на дорогах; ті, що вигодувані в кармазині, одягнулися гноєм!

Е́вшие сла́дкое иста́евают на у́лицах; воспи́танные на багряни́це жму́тся к наво́зу.

І звеличилося беззаконня дочки мого народу понад беззаконня Содому, що був швидко знищений, і не трудилися на нього руки.

Наказа́ние нече́стия дще́ри наро́да моего́ превыша́ет казнь за грехи́ Содо́ма: тот низри́нут мгнове́нно, и ру́ки челове́ческие не каса́лись его́.

Його назореї очистилися понад сніг, просвітилися понад молоко, були розпалені понад каміння, їхня частка — частина сапфіра.

Князья́ её бы́ли в ней чи́ще сне́га, беле́е молока́; они́ бы́ли те́лом кра́ше кора́лла, вид их был как сапфи́р;

Їхній вигляд став чорнішим за сажу, не були впізнані у виходах. Їхня шкіра пристала до їхніх костей, вони висохли, стали, наче дерево.

а тепе́рь темне́е всего́ чёрного лицо́ их; не узнаю́т их на у́лицах; ко́жа их прили́пла к костя́м их, ста́ла суха́, как де́рево.

Гарніші були покалічені мечем, аніж уражені голодом. Пішли, прошиті плодами полів.

Умерщвля́емые мечо́м счастли́вее умерщвля́емых го́лодом, потому́ что сии́ иста́евают, поража́емые недоста́тком плодо́в полевы́х.

Руки милосердних жінок пекли своїх дітей, — були їм у їжу в знищенні дочки мого народу.

Ру́ки мягкосе́рдых же́нщин вари́ли дете́й свои́х, что́бы они́ бы́ли для них пи́щею во вре́мя ги́бели дще́ри наро́да моего́.

Господь завершив Свій гнів, вилив гнів Своєї люті, і запалав вогонь у Сіоні та пожер його основи.

Соверши́л Госпо́дь гнев Свой, изли́л я́рость гне́ва Своего́ и зажёг на Сио́не ого́нь, кото́рый пожра́л основа́ния его́.

Царі землі не повірили, — усі, що живуть у всесвіті, що ворог і гнобитель увійде крізь брами Єрусалима,

Не ве́рили цари́ земли́ и все живу́щие во вселе́нной, что́бы враг и неприя́тель вошёл во врата́ Иерусали́ма.

через гріхи його пророків, неправедності його священиків, що проливають праведну кров посеред нього.

Всё э́то — за грехи́ лжепроро́ков его́, за беззако́ния свяще́нников его́, кото́рые среди́ него́ пролива́ли кровь пра́ведников;

Його вартові захиталися на виходах, опоганилися кров’ю у своїй немочі, доторкнулися до їхнього одягу.

броди́ли как слепы́е по у́лицам, оскверня́лись кро́вью, так что невозмо́жно бы́ло прикосну́ться к оде́ждам их.

Відступіть від нечистих, покличте їх, відступіть, відступіть, не доторкайтеся, бо загорілися і захиталися! Скажіть в народах: Не продовжуватимуть поселятися.

«Сторони́тесь! нечи́стый!» — крича́ли им; «сторони́тесь, сторони́тесь, не прикаса́йтесь»; и они́ уходи́ли в смуще́нии; а ме́жду наро́дом говори́ли: «их бо́лее не бу́дет!

Їхня частка — Господнє обличчя, не продовжуватиме на них споглядати. Вони не зглянулися на обличчя священиків, не помилували старців.

лицо́ Госпо́дне рассе́ет их; Он уже́ не призри́т на них», потому́ что они́ ли́ца свяще́нников не уважа́ют, ста́рцев не ми́луют.

Ще як ми були, наші очі пропали надаремно, очікуючи нашу допомогу. Ми тільки й визирали [1] за народом, який не спасає.

На́ши глаза́ истомлены́ в напра́сном ожида́нии по́мощи; со сторожево́й ба́шни на́шей мы ожида́ли наро́д, кото́рый не мог спасти́ нас.

Ми полювали на наших малих, щоб нам не ходити по наших дорогах. Надійшов час наш, сповнилися дні наші, прийшов наш час.

А они́ подстерега́ли шаги́ на́ши, что́бы мы не могли́ ходи́ть по у́лицам на́шим; прибли́зился коне́ц наш, дни на́ши испо́лнились; пришёл коне́ц наш.

Ті, що нас переслідували, стали швидшими за орлів неба, над горами ширяли, у пустелі на нас чатували.

Пресле́довавшие нас бы́ли быстре́е орло́в небе́сных; гоня́лись за на́ми по гора́м, ста́вили заса́ду для нас в пусты́не.

Дух нашого обличчя — Господній помазаник, був схоплений в їхніх знищеннях, той, про якого ми сказали: У його тіні житимемо в народах.

Дыха́ние жи́зни на́шей, пома́занник Госпо́день по́йман в я́мы их, тот, о кото́ром мы говори́ли: «под те́нью его́ бу́дем жить среди́ наро́дов».

Радій і веселися, дочко Ідумеї, що живеш на землі. І на тебе прийде Господня чаша, ти оп’янієш і виллєш.

Ра́дуйся и весели́сь, дочь Едо́ма, обита́тельница земли́ Уц! И до тебя́ дойдёт ча́ша; напьёшься до́пьяна и обнажи́шься.

Скінчилося твоє беззаконня, дочко Сіону. Не продовжуватиме тебе відселяти. Він навідався до твого беззаконня, дочко Едома, відкрив твої безбожності.

Дщерь Сио́на! наказа́ние за беззако́ние твоё ко́нчилось; Он не бу́дет бо́лее изгоня́ть тебя́; но твоё беззако́ние, дочь Едо́ма, Он посети́т и обнару́жит грехи́ твои́.

« 3 глава 5 глава »