Прыповесьцяў 1 глава

Кніга Прыповесьцяў
Пераклад Антонія Бокуна → Переклад Куліша та Пулюя

Прыповесьці Салямона, сына Давіда, валадара Ізраіля,

Приповістї Соломона Давиденка, царя Ізраїлського,

каб спазнаць мудрасьць і настаўленьне, зразумець словы розуму,

Щоб познати премудрість і науку та зрозуміти слова розсудні;

каб атрымаць настаўленьні ў разважлівасьці, праведнасьці, судзе і справядлівасьці,

Щоб присвоїти собі вправу в розважуваннї, правосудї, в судї та правостї;

каб неразумным даць разумнасьць, юнаку — веды і разважлівасьць.

Щоб подати простакам понятливість, а молодикові знаннє й обачність;

Мудры няхай слухае і павялічвае веды, а разумны няхай прыдбае мудрыя думкі,

Щоб мудрий вислухав і став іще мудрійшим, а розумний щоб знайшов мудрі ради;

каб зразумець выслоўе і прыповесьць, словы мудрых і загадкі іхнія.

Щоб нам второпати всяку приповість і замотану мову, слова мудрих та загадки їх:

Страх перад ГОСПАДАМ — пачатак веданьня. Неразумныя пагарджаюць мудрасьцю і настаўленьнем.

Почин премудростї — Господень страх; безумні нехтують і розум і науку.

Сыне мой, паслухай перасьцярогаў бацькі твайго і не адкідай настаўленьняў маці тваёй,

Слухай, мій сину, науки батька твого, й не відкидай материного заповіту;

бо яны — прывабны вянок на галаве тваёй і каштоўныя каралі на шыі тваёй.

Бо гарний се вінок на голову твою й прикраса на шию тобі.

Сыне мой, калі б цябе намаўлялі грэшнікі, не далучайся да іх.

Сину мій! як будуть надити тебе ледачі люде, не слухай їх;

Калі яны скажуць: «Хадзем з намі! Зробім засаду дзеля праліцьця крыві; наставім без прычыны пастку на нявіннага;

Як скажуть: Ось ходїм, засядемо, щоб убити, заляжемо на чесного — безвинного,

праглынем іх жыўцом, як пекла, і цалкам, як тых, што зыходзяць у магілу;

Проковтнемо його живого, мов безодня, — цїлого, мов би провалився в пропасть;

знойдзем усялякія каштоўнасьці, напоўнім дамы свае здабычаю.

Награбимо добра ми всякого в його, сповнимо доми свої хижим лупом;

Жэрабя сваё кідай разам з намі, няхай адзін мех будзе для нас усіх».

Жереб на твою пайку кидати меш разом із нами, спільний склад буде в нас усїх, —

Сыне мой, не хадзі з імі, устрымай нагу тваю ад сьцежкі іхняй,

Мій сину! не ходи по одній з ними дорозї, зупини ногу твою на їх стежцї,

бо ногі іхнія бягуць да злачынства і сьпяшаюцца на праліцьцё крыві.

Бо ноги їх біжять до злого, і кваплять на пролив крові.

Бо надарэмна настаўляецца сетка на вачах усяго птаства.

Шкода ж бо ставити в очах всїх птиць сїла;

А яны цікуюць на ўласную кроў, робяць засаду супраць душы сваёй.

Вони ж чигають на власну кров, і складають зраду проти своїм душам.

Такія вось сьцежкі кожнага, хто прагне чужога даброцьця; яно забірае душу таго, хто завалодае ім.

Ось такі дороги всїх тих, що ласі на чуже добро: воно відбирає життє тим, що його загарбали.

Мудрасьць гукае на вуліцах, на плошчах узьнімае голас свой,

Премудрість говорить по улицях, піднімає свій голос по майданах;

на скрыжаваньнях шумлівых дарог кліча, у брамах гарадзкіх гучаць яе словы:

Вона проповідає по головних зборищах, у ввіходах до міських воріт промовляє, говорючи:

«Дакуль, неразумныя, будзеце любіць неразумнасьць; дакуль, насьмешнікі, будзеце захапляцца насьмешкамі сваімі, а невукі — пагарджаць веданьнем?

Доки ж вам, ви невіжі, люба буде темнота? доки, ви дурні, кохати метесь в дурнотї? доки нетямущим буде знаннє противне?

Зьвярніцеся да настаўленьня майго, і я выльлю на вас духа майго, і абвяшчу вам словы мае.

Приникнїть ід мойму картанню: Ось я пролию на вас мого духа, звіщу вам слова мої.

Вось жа я клікала, але вы адмаўляліся, працягвала руку сваю, але ніхто не зьвярнуў увагі.

Я звала вас, а ви не слухали, я руку простягала, та не було, хто б уважав;

Вы ўзгардзілі радай маёю і адкінулі дакараньні мае.

Моєю радою ви гордували й докорів моїх не приняли.

Дык і я буду сьмяяцца з падзеньня вашага, і насьміхацца буду, калі прыйдзе на вас жах.

За те ж і я насьміюся з вашої погибелї, і радїти му, як найде страх на вас;

Калі нахлыне жах, як бура, і загуба ваша, быццам віхура, калі прыйдуць на вас трывога і гора,

Як прийде на вас переляк, мов та буря, й біда, мов хуртовина, пронесеться над вами; коли обгорне вас смуток і тїснота.

тады будуць клікаць мяне, але я не адкажу, будуць шукаць мяне, і ня знойдуць мяне.

Тодї кликати муть мене, — та не озовуся; з досьвітку шукати будуть, — та не знайдуть мене.

Бо яны зьненавідзелі веданьне і ня выбралі для сябе страху перад ГОСПАДАМ,

За те, що знаннє ви зненавидїли й страху Божого не прийняли,

і не пайшлі за парадамі маімі, і ўзгардзілі перасьцярогамі маімі.

Що не схотїли слухати моєї ради, погордували докорами моїми;

Дык няхай ядуць яны плады шляху свайго і насыцяцца намерамі сваімі.

За се їсти муть плоди вчинків своїх та переситяться химерами своїми.

Бо адступніцтва неразумных заб’е іх, бяздумнасьць дурняў загубіць іх.

Так, упрямість невіжів убє їх і байдужність дурних погубить їх;

А хто слухае мяне, будзе жыць бясьпечна, будзе спакойны, не баючыся зла».

Хто ж послухає мене, той буде жити безпечно й спокійно, не лякаючись лиха.

« 150 глава 2 глава »