Деяния 27 глава

Деяния
Слово Жизни → Сучасний переклад

Когда было решено, что мы отправимся в Италию, Павла и других заключенных передали центуриону Августовой когорты по имени Юлий.

Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.

Мы сели на адрамитский корабль, который должен был заходить в порты Aсии, и отправились в путь. С нами был македонянин Aристарх из Фессалоник.

Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.

На следующий день мы причалили в Сидоне. Юлий хорошо обращался с Павлом и позволил ему навестить друзей, чтобы они позаботились о его нуждах.

Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.

Мы опять вышли в море и прошли Кипр с подветренной стороны, чтобы избежать встречного ветра.

Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.

Мы пересекли море от берега Киликии и Памфилии и причалили в Мирах Ликийских.

Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.

Там центурион нашел александрийский корабль, направлявшийся в Италию, и посадил нас на него.

Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.

Мы долго и медленно продвигались вперед и в конце концов, хотя и с трудностями, но прибыли в Книд. Ветер был встречный, и мы подплыли к Криту со стороны Салмоны.

Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.

С трудом продвигаясь вдоль побережья, мы прибыли в место, называемое Хорошие Пристани, недалеко от города Ласеи.

Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.

Так как мы потеряли уже много времени и плавание становилось опасным, потому что даже пост уже прошел, Павел предупредил их:

Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.

— Я вижу, что наше путешествие будет сопряжено с большой опасностью и тяжелым ущербом не только для груза и корабля, но и для нашей жизни.

Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».

Центурион же вместо того, чтобы послушать Павла, последовал совету капитана и владельца корабля.

Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.

Порт этот был непригоден для зимовки, и большинство решило отправиться дальше, чтобы, если получится, доплыть до Финика и там зазимовать. Финик был пристанью на Крите, открытой на юго-запад и северо-запад.

Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.

Подул легкий южный ветер, и решив, что он-то им и нужен, моряки подняли якорь и поплыли вдоль побережья Крита.

Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.

Немного времени спустя с острова подул ураганный ветер, называемый эвракилоном.

Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».

Он подхватил корабль, который не мог двигаться против ветра. Тогда мы отдались на волю волн и носились, гонимые ветром.

Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.

Мы оказались с подветренной стороны маленького острова Клавда. Там нам с большими трудностями удалось удержать спасательную лодку.

Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.

Когда ее подняли на корабль, матросы провели канаты под кораблем и обвязали его. Из страха сесть на мель на песчаной косе Сирт, они спустили плавучий якорь и продолжали плыть.

Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.

Шторм так сильно бросал корабль, что на следующий день стали сбрасывать груз за борт.

Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,

На третий день они своими руками выбросили за борт корабельные снасти.

а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.

Несколько дней не было видно ни солнца, ни звезд, а шторм все бушевал. Мы уже потеряли всякую надежду на спасение.

Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.

Люди долго ничего не ели. Тогда Павел встал среди них и сказал: — Вам следовало послушаться моего совета и не отплывать от Крита, тогда у вас не было бы этих бед и потерь.

Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.

Но сейчас ободритесь, никто из вас не погибнет, только корабль разобьется.

Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.

Прошлой ночью мне явился ангел Бога, которому я принадлежу и которому служу.

Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.

Он сказал мне: "Павел, не бойся. Ты должен предстать перед императором, и Бог по своей милости даровал жизнь всем, кто плывет с тобой".

Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.

Так что не бойтесь! Я доверяю Богу и верю, что все будет так, как Он мне сказал.

Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.

Корабль будет выброшен на какой-нибудь остров.

Але ж ми повинні натрапити на якийсь острів».

На четырнадцатые сутки, когда нас все еще носило по Aдриатическому морю, в полночь матросы определили, что мы приближаемся к земле.

Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.

Они замерили глубину, и оказалось, что глубина была около тридцати шести метров.

Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]

Матросы боялись, что нас ударит о камни, и спустили с кормы четыре якоря, молясь о том, чтобы скорее наступил день.

Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.

Они попытались бежать с корабля и стали спускать спасательную лодку, делая вид, что хотят опустить якорь с носа корабля.

Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.

Павел сказал центуриону и солдатам: — Если эти люди не останутся на корабле, то вам не спастись.

Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».

Тогда солдаты перерубили канаты, державшие лодку, и она упала в море.

Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.

На рассвете Павел стал уговаривать людей поесть. — Последние четырнадцать дней вы постоянно в напряжении и ничего не ели, — сказал он.

Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.

— Я настоятельно советую вам поесть. Это поможет вам спастись, потому что ни у кого из вас даже волос с головы не упадет.

Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».

Сказав это, Павел взял хлеб, поблагодарил за него Бога перед всеми, разломил и стал есть.

Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.

Людей это ободрило, и все стали есть.

Це їх підбадьорило, і самі вони теж трішки поїли.

Всего на борту нас было 276 человек.

Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.

Когда люди досыта поели, они стали облегчать корабль, выбрасывая зерно в море.

Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.

На рассвете они не узнали показавшуюся землю, но увидели бухту с песчаным берегом, на который они решили выбросить корабль, если удастся.

А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.

Обрубив якоря и пустив их в море, матросы освободили рули, подняли малый парус и направили судно к берегу.

Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.

Корабль налетел на песчаную косу и застрял на ней. Нос глубоко увяз и был неподвижен, а корму разбивали волны.

Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.

Солдаты решили убить всех заключенных, чтобы никто из них, выплыв, не сбежал.

Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.

Но центурион хотел спасти Павла и остановил их. Он приказал тем, кто мог плавать, прыгать в воду первыми и плыть к берегу.

Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.

Остальные должны были добираться на досках и на том, что осталось от корабля. Таким образом все спаслись на берег.

А решта мусили добиратися до берега на дошках і уламках корабля. Отак усі благополучно дісталися до землі.

« 26 глава 28 глава »