Римлянам 7 глава

Послание Римлянам
Русского Библейского Центра → Сучасний переклад

Вам ли, братья, знатоки Закона, не знать, что Закон сохраняет власть над человеком, лишь пока он жив?

Я звертаюся до тих, хто знає Закон Мойсея. Хіба не відомо вам, брати і сестри мої, що Закон має владу над людиною, тільки поки вона живе?

Замужняя женщина живому мужу суждена Законом, но после смерти мужа от закона замужества освобождается.

Скажімо, заміжня жінка прив’язана Законом до свого чоловіка, поки він живий. Та коли він помре, вона звільняється з-під влади Закону про шлюб.

Если при живом муже пойдет к другому, зовите ее гулящей. Но смерть мужа освобождает жену от Закона, и тогда ее новое замужество — не измена.

Тож якщо вона стає дружиною іншого, коли ще живий її чоловік, то вона винна у перелюбі. Але якщо чоловік її помре, то вона звільняється від шлюбного Закону, та не вважатиметься розпусницею, якщо вийде заміж за іншого.

Подобно этому и вы, братья, телом Христовым оказались мертвы для Закона, потому что теперь принадлежите совсем Другому, воскресшему из мертвых, и живете на пользу Богу.

Так само й ви, брати і сестри мої, померли для Закону через Тіло Христове, щоб належати Іншому — Тому, Хто воскрес із мертвих, щоб ми могли служити Богові.

Когда мы были живой плотью, греховные страсти, усматриваемые Законом, толкали нас на употребление жизни в пользу смерти.

Бо коли ми ще жили у згоді з нашою гріховною людською природою, то наші гріховні пристрасті, що прийшли від Закону, володіли тілами нашими. Вони приносили врожай вчинків, який вів до смерті.

Сегодня мы умерли для Закона, которым были закрепощены. Мы освободились от его власти и Богу служим теперь в обновленном духе, а не прежним манером по букве.

Та зараз ми звільнилися від Закону, в’язнями якого ми були. Ми вмерли для нього і служимо Господу Богу нашому в новому житті, яким править Дух Святий, а не в старому, що трималося писаних канонів.

К чему же мы пришли? Закон — источник греха? Нет, нет и нет! И все же на грех указал мне Закон. Я не узнал бы о своем желании, если бы Закон не сказал: «Не пожелай».

Чи думаєте ви, що я стверджую, що Закон — це гріх? Звісно, ні! Та не знати б мені, що таке гріх інакше, як через Закон. Бо й справді, я не знав би, що то є — прагнути чогось чужого, якби в Законі не було записано: «Не прагни чужого».

Для подсказки мне всякого нового желания грех пользуется услугами заповеди. Без Закона грех мертв.

Одначе гріх через цю заповідь знайшов шлях розбудити в мені потяг до всього злого. Без Закону, гріх мертвий.

Скажем, я живу в такое время, когда нет Закона. Приходит заповедь — и грех оживает,

Я жив колись без Закону, та гріх ожив, коли з’явилася заповідь.

А я умираю. Выходит, что не к жизни осуществилась заповедь, а наоборот — к смерти.

І тоді ж я вмер. Тож заповідь, що мала принести життя, принесла мені духовну смерть.

Это подстроил мне грех. Он воспользовался услугами заповеди и убил меня.

Скориставшись нагодою, гріх звабив мене заповіддю і нею ж убив мене.

Верно, что Закон свят. И заповедь свята, и праведна, и хороша.

Отже, Закон і заповідь — святі, справедливі й добрі.

Но как вышло, что добро обернулось для меня смертью? Никак! Грех, только грех, суть которого до конца раскрыта заповедью, способен убить меня от противного посредством добра.

То чи означає це, що добро спричинило смерть мені? Зовсім ні! Але гріх, використавши добро, приніс мені смерть. І сталося це, щоб викрити хибну природу гріха: щоб через цю добру заповідь я усвідомив, на скільки огидний гріх.

Мы знаем, что Закон духовен. А я весь от плоти, запродан греху.

Тож ми знаємо, що Закон — духовний, а я — ні. Гріх панує наді мною, неначе я раб його.

Удивляюсь своим поступкам. Чего хочу, не делаю, а что ненавижу, делаю.

І я не знаю, що роблю, бо роблю не те, що хотів би, а те, що ненавиджу.

Но если делаю то, чего не хочу, значит, соглашаюсь, что Закон хорош.

І якщо я роблю не те, чого бажаю робити, то погоджуюся з Законом, що він добрий.

И выходит, что это не я действую, а грех моего нутра.

Насправді ж то не я роблю, а гріх, що живе в мені.

Знаю, что мне как человеку добро не свойственно. Желание добра во мне есть, но чтобы творить добро, этого нет.

Так, я знаю, що добро не живе в мені, тобто в моїй недуховній людській природі. Прагнення робити добрі справи у мене є, але здійснити їх ще не можу.

Добра хочу, но не делаю, а зло, которого не хочу, делаю.

Бо я не роблю те добро, яке я хочу робити, а чиню зло, якого чинити не хочу.

Но если делаю, чего не хочу, то уже не я это делаю, а грех моего нутра.

Тож коли я роблю те, чого не хочу, то вже не я здійснюю це, а гріх, який живе в мені.

И вижу закономерность: стоит мне захотеть делать добро, как подворачивается зло.

Отже, я відчуваю цей Закон у собі, хоча я хочу чинити добро, та зло завжди є зі мною.

Душа не нарадуется на закон Божий.

Внутрішньо я насолоджуюся Законом Божим.

Но в теле вижу другой закон. Он ополчился на закон моего разума и гонит меня в плен под свой греховный закон.

Та бачу, що інший закон керує тілом моїм. Він ворогує з Законом Божим, що керує розумом моїм. Цей інший закон і є законом гріха. І він робить мене своїм в’язнем. Він владарює моїм тілом.

Пропащий я человек! Кто избавит меня от тела? Ведь это моя смерть.

О, нещасний я чоловік! Хто визволить мене з цього смертного тіла?

Бога благодарю за Иисуса Христа, Господа нашего. Короче говоря, я разумом служу закону Божьему, а плотью — закону греха.

Бог! Тож дяка Йому (за Його порятунок) через Господа нашого Ісуса Христа! Розумом своїм я є раб Закону Божого, а грішною природою своєю я — раб закону гріха.

« 6 глава 8 глава »