Римлянам 7 глава

Послание Римлянам
Русского Библейского Центра → Переклад Огієнка

Вам ли, братья, знатоки Закона, не знать, что Закон сохраняет власть над человеком, лишь пока он жив?

Чи ви не знаєте, браття, — бо говорю́ тим, хто знає Закона, — що Зако́н панує над люди́ною, поки вона живе?

Замужняя женщина живому мужу суждена Законом, но после смерти мужа от закона замужества освобождается.

Бо замі́жня жінка, поки живе чоловік, прив'язана до нього Законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

Если при живом муже пойдет к другому, зовите ее гулящей. Но смерть мужа освобождает жену от Закона, и тогда ее новое замужество — не измена.

Тому то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелю́бницею, якщо стане дружи́ною іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від Зако́ну, і не буде перелю́бницею, якщо стане за дружи́ну іншому чоловікові.

Подобно этому и вы, братья, телом Христовым оказались мертвы для Закона, потому что теперь принадлежите совсем Другому, воскресшему из мертвых, и живете на пользу Богу.

Так, мої браття, і ви вмерли для Зако́ну через тіло Христове, щоб належати вам іншому, Воскре́слому з мертвих, щоб прино́сити плід Богові.

Когда мы были живой плотью, греховные страсти, усматриваемые Законом, толкали нас на употребление жизни в пользу смерти.

Бо коли ми жили за ті́лом, то при́страсті гріховні, що похо́дять від Закону, ді́яли в наших членах, щоб прино́сити плід смерти.

Сегодня мы умерли для Закона, которым были закрепощены. Мы освободились от его власти и Богу служим теперь в обновленном духе, а не прежним манером по букве.

А тепер ми звільни́лись від Закону, умерши для того, чим були зв'язані, щоб служити нам обно́вленням духа, а не старістю букви.

К чему же мы пришли? Закон — источник греха? Нет, нет и нет! И все же на грех указал мне Закон. Я не узнал бы о своем желании, если бы Закон не сказал: «Не пожелай».

Що ж скажемо? Чи Зако́н — то гріх? Зо́всім ні! Але я не пізнав гріха, як тільки через Зако́н, бо я не знав би пожадливости, коли б Закон не наказував: „Не пожада́й“.

Для подсказки мне всякого нового желания грех пользуется услугами заповеди. Без Закона грех мертв.

Але гріх, узявши при́від від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.

Скажем, я живу в такое время, когда нет Закона. Приходит заповедь — и грех оживает,

А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,

А я умираю. Выходит, что не к жизни осуществилась заповедь, а наоборот — к смерти.

а я вмер; і сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть,

Это подстроил мне грех. Он воспользовался услугами заповеди и убил меня.

бо гріх, узявши причину від заповіді, звів мене, і нею вмертви́в.

Верно, что Закон свят. И заповедь свята, и праведна, и хороша.

Тому́ то Зако́н святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

Но как вышло, что добро обернулось для меня смертью? Никак! Грех, только грех, суть которого до конца раскрыта заповедью, способен убить меня от противного посредством добра.

Тож чи добре стало мені смертю? Зо́всім ні! Але гріх, щоб стати гріхом, приніс мені смерть добром, щоб гріх став мі́цно грі́шний через за́повідь.

Мы знаем, что Закон духовен. А я весь от плоти, запродан греху.

Бо ми знаємо, що Зако́н духовний, а я тіле́сний, про́даний під гріх.

Удивляюсь своим поступкам. Чего хочу, не делаю, а что ненавижу, делаю.

Бо що́ я виконую, не розумію; я бо чиню не те, що́ хочу, але що́ нена́виджу, те я роблю́.

Но если делаю то, чего не хочу, значит, соглашаюсь, что Закон хорош.

А коли роблю́ те, чого я не хо́чу, то згоджуюсь із Законом, що він добрий,

И выходит, что это не я действую, а грех моего нутра.

а тому вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

Знаю, что мне как человеку добро не свойственно. Желание добра во мне есть, но чтобы творить добро, этого нет.

Знаю бо, що не живе в мені, цебто в тілі моїм, добре; бо бажа́ння лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знахо́джу.

Добра хочу, но не делаю, а зло, которого не хочу, делаю.

Бо не роблю́ я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню.

Но если делаю, чего не хочу, то уже не я это делаю, а грех моего нутра.

Коли ж я роблю́ те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені.

И вижу закономерность: стоит мне захотеть делать добро, как подворачивается зло.

Тож знахо́джу зако́на, коли хочу робити добро, — що зло лежить у мені.

Душа не нарадуется на закон Божий.

Бо маю задово́лення в Законі Божому за вну́трішнім чолові́ком,

Но в теле вижу другой закон. Он ополчился на закон моего разума и гонит меня в плен под свой греховный закон.

та бачу інший зако́н у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і поло́нить мене законом гріховним, що знахо́диться в членах моїх.

Пропащий я человек! Кто избавит меня от тела? Ведь это моя смерть.

Нещасна я люди́на! Хто мене ви́зволить від тіла цієї смерти?

Бога благодарю за Иисуса Христа, Господа нашего. Короче говоря, я разумом служу закону Божьему, а плотью — закону греха.

Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого. Тому́ то я сам служу́ розумом Законові Божому, але тілом — закону гріховному.

« 6 глава 8 глава »