Римлянам 7 глава

Послание Римлянам
Русского Библейского Центра → Переклад Хоменка

Вам ли, братья, знатоки Закона, не знать, что Закон сохраняет власть над человеком, лишь пока он жив?

Хіба не знаєте, брати, — я тим говорю, які знають закон, — що закон панує над людиною, поки вона живе?

Замужняя женщина живому мужу суждена Законом, но после смерти мужа от закона замужества освобождается.

Отак і заміжня жінка, поки живе чоловік, зв'язана (з ним) законом; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону чоловіка.

Если при живом муже пойдет к другому, зовите ее гулящей. Но смерть мужа освобождает жену от Закона, и тогда ее новое замужество — не измена.

Тим то, поки живе чоловік, вона буде вважатися перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові; коли ж чоловік помре, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, якщо стане (жінкою) іншому чоловікові.

Подобно этому и вы, братья, телом Христовым оказались мертвы для Закона, потому что теперь принадлежите совсем Другому, воскресшему из мертвых, и живете на пользу Богу.

Так само й ви, мої брати, умерли для закону тілом Христовим, щоб належати іншому, воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові.

Когда мы были живой плотью, греховные страсти, усматриваемые Законом, толкали нас на употребление жизни в пользу смерти.

Бо, коли ми були в тілі, гріховні пристрасті, (розбуджені) законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти.

Сегодня мы умерли для Закона, которым были закрепощены. Мы освободились от его власти и Богу служим теперь в обновленном духе, а не прежним манером по букве.

Тепер же ми звільнені від закону, умерши для того, що нас тримало, немов в'язнів, щоб служити в обновленні духа, а не згідно з старим законом.

К чему же мы пришли? Закон — источник греха? Нет, нет и нет! И все же на грех указал мне Закон. Я не узнал бы о своем желании, если бы Закон не сказал: «Не пожелай».

Що ж скажемо? Що закон — гріх? Борони, Боже! Але я не знав гріха, як тільки через закон: бож я не знав би пожадливости, коли б закон не наказав: «Не пожадай!»

Для подсказки мне всякого нового желания грех пользуется услугами заповеди. Без Закона грех мертв.

Гріх же, взявши привід від заповіді, підняв у мені всяку пожадливість, бо без закону гріх — мертвий.

Скажем, я живу в такое время, когда нет Закона. Приходит заповедь — и грех оживает,

І я колись жив без закону. Та коли прийшла заповідь, гріх ожив,

А я умираю. Выходит, что не к жизни осуществилась заповедь, а наоборот — к смерти.

а я умер; так то заповідь, що мала б бути мені на життя, стала мені на смерть.

Это подстроил мне грех. Он воспользовался услугами заповеди и убил меня.

Бо гріх, узявши привід від заповіді, звів мене і вбив нею.

Верно, что Закон свят. И заповедь свята, и праведна, и хороша.

Все ж таки закон святий, і заповідь свята, і праведна, і добра.

Но как вышло, что добро обернулось для меня смертью? Никак! Грех, только грех, суть которого до конца раскрыта заповедью, способен убить меня от противного посредством добра.

Значить, те, що добре, принесло мені смерть? Ніколи! Але гріх, щоб показати себе, що він гріх, послуговуючись добром, завдав мені смерть, щоб гріх, завдяки заповіді, виявив свою надмірно грішну силу.

Мы знаем, что Закон духовен. А я весь от плоти, запродан греху.

Адже знаємо, що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх.

Удивляюсь своим поступкам. Чего хочу, не делаю, а что ненавижу, делаю.

Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю.

Но если делаю то, чего не хочу, значит, соглашаюсь, что Закон хорош.

Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий.

И выходит, что это не я действую, а грех моего нутра.

Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені.

Знаю, что мне как человеку добро не свойственно. Желание добра во мне есть, но чтобы творить добро, этого нет.

Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні;

Добра хочу, но не делаю, а зло, которого не хочу, делаю.

бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.

Но если делаю, чего не хочу, то уже не я это делаю, а грех моего нутра.

Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені.

И вижу закономерность: стоит мне захотеть делать добро, как подворачивается зло.

Отож знаходжу (такий) закон, що, коли я хочу робити добро, зло мені накидається;

Душа не нарадуется на закон Божий.

мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий,

Но в теле вижу другой закон. Он ополчился на закон моего разума и гонит меня в плен под свой греховный закон.

але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові гріха, що в моїх членах.

Пропащий я человек! Кто избавит меня от тела? Ведь это моя смерть.

Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерти?

Бога благодарю за Иисуса Христа, Господа нашего. Короче говоря, я разумом служу закону Божьему, а плотью — закону греха.

Дяка хай буде Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, то я сам служу умом законові Божому, а тілом — законові гріха.

« 6 глава 8 глава »