Якова 1 глава

Соборне послання св. апостола Якова
Переклад Хоменка → Переклад Хоменка

Яків, слуга Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом поколінням, що у розсіянні, привіт!

Уважайте за найвищу радість, мої брати, коли підлягаєте різноманітним спокусам.

Ви знаєте, що іспит вашої віри виробляє витривалість,

за витривалістю ж нехай слідом іде чин досконалий, щоб ви були досконалі та бездоганні й щоб нічого вам не бракувало.

Коли ж комусь із вас мудрости бракує, нехай просить у Бога, який дає всім щедро й за це не докоряє, і вона йому дасться.

Тільки ж хай просить із вірою, без жадного вагання; бо хто вагається, той подібний до морської хвилі, що її здіймає і коливає на всі боки вітер.

Така людина нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа; —

людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах.

Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням,

а багатий — пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави.

Зійшло бо пекуче сонце й траву висушило, і цвіт її впав, і краса виду її зникла. Так і багатий у своїх заходах зів'яне.

Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять.

Ніхто спокушуваний нехай не каже: Бог мене спокушає; бо Бог не може бути спокушуваний злом, і сам він не спокушає нікого;

кожний спокушається своєю власною пожадливістю, яка його притягає і зводить.

А потім пожадливість, завагітнівши, породжує гріх; гріх же, здійснений, — породжує смерть.

Не вводьте, мої любі брати, самих себе в оману.

Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить від Отця світла, в якого нема ані зміни, ані тіні переміни.

Він забажав нас породити словом правди, щоб ми були немов первістками його створінь.

Знайте, мої улюблені брати: хай кожен буде скорий до слухання, повільний до говорення, непоквапний до гніву,

бо гнів людини не чинить справедливости Божої.

Тому, відкинувши всякий бруд та останок злоби, прийміть з покірністю посаджене слово, що може спасти ваші душі.

Будьте виконавцями слова, а не лише слухачами, самі себе обманюючи.

Бо хто лише слухає слово, але його не чинить, той подібний до чоловіка, що розглядає у дзеркалі обличчя, яке має від природи:

ледве поглянув на самого себе, відійшов і зараз же забув, який він.

Хто ж пильно заглядає в досконалий закон свободи й у ньому перебуває, — не як слухач-забудько, а як виконавець діла, — той щасливий у ділі своїм.

Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.

Чиста побожність і безплямна перед Богом і Отцем ось у чому полягає: відвідувати сиріт та вдовиць у їхнім горі і чистим берегти себе від світу.