2 Петра 2 глава

Друге соборне послання св. апостола Петра
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

А були і в народі лжепророки, як і між вами будуть лжевчителі, які вноситимуть згубні єресі й відречуться від Того Владики, Який їх викупив, і тим наведуть на себе швидку погибель.

Бы́ша же и҆ лжи́вїи проро́цы въ лю́дѣхъ, ѩ҆́коже и҆ въ ва́съ бѹ́дѹтъ лжи́вїи ѹ҆чи́телїе, и҆̀же внесѹ́тъ є҆́рєси поги́бели, и҆ и҆скѹ́пльшагѡ и҆̀хъ влдки ѿмета́ющесѧ, приводѧ́ще себѣ̀ ско́рѹ поги́бель.

І багато хто піде за їхньою розбещеністю, а через них дорога істини буде зневажатися.

И҆ мно́зи послѣ́дствѹютъ и҆́хъ нечистота́мъ, и҆́хже ра́ди пѹ́ть и҆́стинный похѹ́литсѧ.

І в ненаситності вони ловитимуть вас улесливими словами. Суд на них віддавна не бариться, а їхня погибель не дрімає.

И҆ въ преѹмноже́нїи льсти́выхъ слове́съ {въ лихои́мствѣ льсти́выми словесы̀} ва́съ ѹ҆ловѧ́тъ: и҆́хже сѹ́дъ и҆сконѝ не косни́тъ, и҆ поги́бель и҆́хъ не дре́млетъ.

Адже коли Бог не пощадив ангелів, які згрішили, а в кайданах темряви вкинув до аду, аби берегти на суд,

А҆́ще бо бг҃ъ а҆́ггелѡвъ согрѣши́вшихъ не пощадѣ̀, но плени́цами мра́ка свѧза́въ, предадѐ на сѹ́дъ мѹ́чимыхъ блюстѝ:

і стародавнього світу не пощадив, а зберіг восьмого Ноя, проповідника праведності, навівши на безбожних світовий потоп,

и҆ пе́рвагѡ мі́ра не пощадѣ̀, но ѻ҆сма́го нѡ́а пра́вды проповѣ́дника сохранѝ, пото́пъ мі́рѹ нече́ствовавшихъ наведѐ:

спопелив міста Содом і Гоморру, засудивши їх на знищення, дав як приклад для майбутніх безбожників,

и҆ гра́ды содѡ́мскїѧ и҆ гомѡ́ррскїѧ сже́гъ, разоре́нїемъ ѡ҆сѹдѝ, ѡ҆́бразъ хотѧ́щымъ нече́ствовати положи́въ:

та врятував праведного Лота, стомленого розбещеною поведінкою беззаконних,

и҆ првднаго лѡ́та, ѡ҆би́дима ѿ беззако́нныхъ въ нечистотѣ̀ сожи́тїѧ, и҆зба́ви:

адже праведник, живучи між ними, коли бачив і чув безбожні діла, день у день мучив свою праведну душу, —

видѣ́нїемъ бо и҆ слѹ́хомъ пра́ведный, живы́й въ ни́хъ, де́нь ѿ днѐ дѹ́шѹ првднѹ беззако́нными дѣ́лы мѹ́чаше:

Господь уміє рятувати побожних від спокуси, а неправедних зберігати на день суду для покарання,

(За҄ 67.) вѣ́сть гд҇ь бл҃гоч҇ти҄выѧ ѿ напа́сти и҆збавлѧ́ти, непра́ведники же на де́нь сѹ́дный мѹ҄чимы блюстѝ,

особливо ж тих, які ходять слідом за нечистим тілесним пожаданням і зневажають владу. Вони, зухвалі свавільці, не бояться зневажати славу,

наипа́че же в̾слѣ́дъ плотскі́ѧ по́хоти скверне́нїѧ ходѧ́щыѧ и҆ ѡ҆ госпо́дствѣ нерадѧ́щыѧ: продерза́телє, себѣ̀ ѹ҆гѡ́дницы, сла́вы не трепе́щѹтъ хѹ́лѧще:

тоді як ангели, котрі силою і міццю є більші, не виносять на них перед Господом зневажливого осуду.

и҆дѣ́же а҆́гг҃ли крѣ́постїю и҆ си́лою бѡ́лши сѹ́ще, не терпѧ́тъ на сѧ̀ ѿ гд҇а ѹ҆кори́зненъ сѹ́дъ.

Вони, мов нерозумні тварини, які природно народжені, щоб їх ловили і знищували, зневажають те, чого не розуміють, — і у своєму розтлінні загинуть,

Сі́и же, ѩ҆́кѡ ско́ти живо́тни є҆стество́мъ бы́вше въ поги́бель и҆ тлю̀, въ ни́хже не разѹмѣ́ютъ хѹ́лѧще, во и҆стлѣ́нїи свое́мъ и҆стлѣ́ютъ,

прийнявши кару як відплату за неправедність; вони повсякденні розкоші вважають за щастя; брудні й мерзенні, вони насолоджуються своїм обманом, коли бенкетують з вами.

прїе́млюще мздѹ̀ непра́веднѹ, сла́сть мнѧ́ще вседне́вное насыще́нїе, скверни́тєли и҆ поро́чницы, пита́ющесѧ лестьмѝ свои́ми, ѩ҆дѹ́ще съ ва́ми,

Маючи очі, повні перелюбу й безнастанних гріхів, і серце, привчене до ненаситності, вони спокушують нестійкі душі; вони — діти прокляття.

ѻ҆́чи и҆мѹ́ще и҆спо́лнь блѹдодѣѧ́нїѧ и҆ непреста́емагѡ грѣха̀, прельща́юще дѹ́шы неѹтверждє́ны, се́рдце наѹче́но лихои́мствѹ и҆мѹ́ще, клѧ́твы ча҄да:

Покинувши пряму дорогу, вони заблукали і йдуть слідом за Валаамом з Восора, який полюбив неправедну нагороду

ѡ҆ста́вльше пра́вый пѹ́ть заблѹди́ша, послѣ́довавше пѹтѝ валаа́ма восо́рова, и҆́же мздѹ̀ непра́веднѹ возлюбѝ,

і отримав докір за своє беззаконня: німа під’яремна ослиця, заговоривши людським голосом, спинила безумство пророка!

ѡ҆бличе́нїе же и҆мѣ̀ своегѡ̀ беззако́нїѧ: под̾ѧре́мникъ безгла́сенъ, человѣ́ческимъ гла́сомъ провѣща́вшь, возбранѝ проро́ка безѹ́мїе.

Вони — безводні джерела, гнані вітром хмари, [імла]; їм приготований морок темряви.

Сі́и сѹ́ть и҆сто́чницы безво́дни, ѡ҆́блацы и҆ мглы҄ ѿ вѣ́тръ преноси́ми, и҆̀мже мра́къ те́мный во вѣ́ки блюде́тсѧ.

Адже висловлюючи пишномовні нісенітниці, вони зваблюють тілесними пожадливостями та розбещеністю людей, які ледве втекли від тих, хто живе в обмані.

Прегѡ́рдаѧ бо сѹеты̀ вѣща́юще, прельща́ютъ въ сквє́рны плотскі́ѧ по́хоти, ѿбѣга́ющихъ всѧ́чески ѿ ни́хъ живѹ́щихъ во льстѝ,

Вони обіцяють їм волю, а самі є рабами тління, бо хто ким переможений, той тому і раб.

свобо́дѹ и҆̀мъ ѡ҆бѣщава́юще, са́ми рабѝ сѹ́ще тле́нїѧ: и҆́мже бо кто̀ побѣжде́нъ быва́етъ, семѹ̀ и҆ рабо́тенъ є҆́сть.

Бо коли ті, які від опоганення світу втекли до пізнання нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа, знову оплутані ним терплять поразку, — то останнє для них є гірше від першого.

А҆́ще бо ѿбѣ́гше скве́рнъ мі́ра въ ра́зѹмъ {позна́нїемъ} гд҇а и҆ сп҃са на́шегѡ ї҆и҃са хр҇та̀, си́ми же па́ки спле́тшесѧ побѣжда́еми быва́ютъ, бы́ша и҆̀мъ послѣ҄днѧѧ гѡ́рша пе́рвыхъ.

Адже краще їм було не пізнавати дороги праведності, ніж пізнавши, відвернутися від переданої їм святої заповіді.

Лѹ́чше бо бѣ̀ и҆̀мъ не позна́ти пѹтѝ пра́вды, не́жели позна́вшымъ возврати́тисѧ вспѧ́ть ѿ пре́данныѧ и҆̀мъ ст҃ы́ѧ за́повѣди.

Справдилася щодо них приказка: Пес повернувся до своєї блювотини, а свиня, помившись, валяється в багні!

Слѹчи́сѧ бо и҆̀мъ и҆́стиннаѧ при́тча: пе́съ возвра́щьсѧ на свою̀ блево́тинѹ, и҆: свинїѧ̀, ѡ҆мы́вшисѧ, въ ка́лъ ти́нный.

« 1 глава 3 глава »