1 Коринтян 13 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Коли я говорю людськими й ангельськими мовами, але любові не маю, то став я дзвінкою міддю або гучним кимвалом.

А҆́ще ѧ҆зы҄ки человѣ́ческими глаго́лю и҆ а҆́гг҃лскими, любве́ же не и҆́мамъ, бы́хъ (ѩ҆́кѡ) мѣ́дь звенѧ́щи, и҆лѝ кѷмва́лъ звѧца́ѧй.

І коли маю пророцтво, осягнув усі таємниці й повноту знання, коли маю повноту віри, так що гори переставляю, але любові не маю, — то я ніщо.

И҆ а҆́ще и҆́мамъ про҇ро́чество, и҆ вѣ́мъ та҄йны всѧ҄ и҆ ве́сь ра́зѹмъ, и҆ а҆́ще и҆́мамъ всю̀ вѣ́рѹ, ѩ҆́кѡ и҆ го́ры преставлѧ́ти, любве́ же не и҆́мамъ, ничто́же є҆́смь.

І коли я роздам усе своє майно, коли віддам своє тіло на спалення, але любові не маю, то жодної користі не матиму.

И҆ а҆́ще разда́мъ всѧ҄ и҆мѣ҄нїѧ моѧ҄, и҆ а҆́ще преда́мъ тѣ́ло моѐ, во є҆́же сжещѝ є҆̀, любве́ же не и҆́мамъ, ни ка́ѧ по́льза мѝ є҆́сть.

Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться,

(За҄ 154.) Любы̀ долготерпи́тъ, милосе́рдствѹетъ, любы̀ не зави́дитъ, любы̀ не превозно́ситсѧ, не горди́тсѧ,

не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого,

не безчи́нствѹетъ, не и҆́щетъ свои́хъ сѝ, не раздража́етсѧ, не мы́слитъ ѕла̀,

не радіє з несправедливості, а радіє з істини;

не ра́дѹетсѧ ѡ҆ непра́вдѣ, ра́дѹетсѧ же ѡ҆ и҆́стинѣ:

усе переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.

всѧ҄ лю́битъ {покрыва́етъ}, всемѹ̀ вѣ́рѹ є҆́млетъ, всѧ҄ ѹ҆пова́етъ, всѧ҄ терпи́тъ.

Любов ніколи не минає. Хоч існують пророцтва, та припиняться; хоч є мови, та замовкнуть; хоч є знання, та зникне.

Любы̀ николи́же ѿпа́даетъ, а҆́ще же про҇ро́чєствїѧ ѹ҆празднѧ́тсѧ, а҆́ще ли ѧ҆зы́цы ѹ҆мо́лкнѹтъ, а҆́ще ра́зѹмъ и҆спраздни́тсѧ.

Адже ми знаємо частково й пророкуємо частково.

Ѿ ча́сти бо разѹмѣва́емъ и҆ ѿ ча́сти про҇ро́чествѹемъ:

Коли ж настане досконале, [тоді] припиниться часткове.

є҆гда́ же прїи́детъ соверше́нное, тогда̀, є҆́же ѿ ча́сти, ѹ҆праздни́тсѧ.

Коли я був дитиною, то й говорив, як дитина, думав, як дитина, розумів, як дитина. Коли став дорослим чоловіком, то відкинув дитяче.

(За҄.) Є҆гда̀ бѣ́хъ младе́нецъ, ѩ҆́кѡ младе́нецъ глаго́лахъ, ѩ҆́кѡ младе́нецъ мѹ́дрствовахъ, ѩ҆́кѡ младе́нецъ смышлѧ́хъ: є҆гда́ же бы́хъ мѹ́жъ, ѿверго́хъ младе́нчєскаѧ.

Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно; тоді ж — обличчям до обличчя. Тепер знаю частково, а тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний.

Ви́димъ ѹ҆́бѡ нн҃ѣ ѩ҆́коже зерца́ломъ въ гада́нїи, тогда́ же лице́мъ къ лицѹ̀: нн҃ѣ разѹмѣ́ю ѿ ча́сти, тогда́ же позна́ю, ѩ҆́коже и҆ позна́нъ бы́хъ.

Тепер залишаються ці три: віра, надія, любов; та найбільша з них — любов.

Нн҃ѣ же пребыва́ютъ вѣ́ра, наде́жда, любы̀, трѝ сїѧ҄: бо́лши же си́хъ любы̀.

« 12 глава 14 глава »