1 Коринтян 3 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Однак, брати, я не міг говорити до вас як до духовних, але як до тілесних, як до немовлят у Христі.

И҆ а҆́зъ, бра́тїе, не мого́хъ ва́мъ глаго́лати ѩ҆́кѡ дѹхѡ́внымъ, но ѩ҆́кѡ плѡ́тѧнымъ, ѩ҆́кѡ младе́нцємъ ѡ҆ хр҇тѣ̀.

Я годував вас молоком, а не твердою їжею, тому що ви не могли їсти, та й тепер ще не можете,

Млеко́мъ вы̀ напои́хъ, а҆ не бра́шномъ: и҆́бо не ѹ҆̀ можа́сте, но нижѐ є҆щѐ мо́жете нн҃ѣ,

бо ви ще тілесні. Адже коли між вами є заздрість, суперечки [й розділення], то хіба ви не тілесні, хіба ви не поводитеся по-людському?

є҆ще́ бо пло́тстїи є҆стѐ. И҆дѣ́же бо въ ва́съ за҄висти и҆ рвє́нїѧ и҆ ра́спри, не пло́тстїи ли є҆стѐ и҆ по человѣ́кѹ хо́дите;

Бо коли хтось каже: Я — Павлів, а інший: Я — Аполлосів, то чи ж ви не [тілесні] люди?

Є҆гда́ бо глаго́летъ кто̀: а҆́зъ ѹ҆́бѡ є҆́смь па́ѵловъ, дрѹгі́й же: а҆́зъ а҆поллѡ́совъ: не пло́тстїи ли є҆стѐ;

Хто такий Аполлос? Або хто Павло? [Вони тільки] служителі, через яких ви повірили, — кому скільки вділив Господь.

Кто̀ ѹ҆̀бо є҆́сть па́ѵелъ; кто́ же ли а҆поллѡ́съ; Но то́чїю слѹжи́телїе, и҆́миже вѣ́ровасте, и҆ комѹ́ждо ѩ҆́коже гд҇ь дадѐ.

Я посадив, Аполлос поливав, та зростив Бог.

А҆́зъ насади́хъ, а҆поллѡ́съ напоѝ, бг҃ъ же возрастѝ:

Тому ні той, хто садить, ні той, хто поливає, не є чимось, але Бог, Який вирощує!

тѣ́мже ни насажда́ѧй є҆́сть что̀, ни напаѧ́ѧй, но возраща́ѧй бг҃ъ.

Хто садить і хто поливає, є одне; кожний одержить особисту нагороду згідно зі своєю працею.

Насажда́ѧй же и҆ напаѧ́ѧй є҆ди́но є҆ста̀: кі́йждо же свою̀ мздѹ̀ прїи́метъ по своемѹ̀ трѹдѹ̀.

Бо ми є Божими співпрацівниками; ви є Божою нивою, Божою будівлею.

(За҄ 128.) Бг҃ѹ бо є҆смы̀ споспѣ҄шницы: бж҃їе тѧжа́нїе, бж҃їе зда́нїе є҆стѐ.

Згідно з Божою благодаттю, яка мені дана, я, немов той мудрий будівничий, поклав підвалину, а інший будує на ній. Тож нехай кожний пильнує, як будує!

По блгдти бж҃їей да́ннѣй мнѣ̀, ѩ҆́кѡ премѹ́дръ а҆рхїте́ктѡнъ ѡ҆снова́нїе положи́хъ, и҆́нъ же назида́етъ: кі́йждо же да блюде́тъ, ка́кѡ назида́етъ.

Адже ніхто не може покласти іншої основи, крім уже покладеної, а нею є Ісус Христос.

Ѡ҆снова́нїѧ бо и҆на́гѡ никто́же мо́жетъ положи́ти па́че лежа́щагѡ, є҆́же є҆́сть ї҆и҃съ хр҇то́съ.

Коли хто будує на [цій] основі із золота, срібла, коштовного каміння, дерева, сіна чи соломи,

А҆́ще ли кто̀ назида́етъ на ѡ҆снова́нїи се́мъ зла́то, сребро̀, ка́менїе честно́е, дрова̀, сѣ́но, тро́стїе,

то діло кожного виявиться; день покаже, бо виявляється вогнем; сам же вогонь і випробує діло кожного, — яким воно є.

когѡ́ждо дѣ́ло ѩ҆вле́но бѹ́детъ: де́нь бо ѩ҆ви́тъ, занѐ ѻ҆гне́мъ ѿкрыва́етсѧ: и҆ когѡ́ждо дѣ́ло, ѩ҆ково́же є҆́сть, ѻ҆́гнь и҆скѹ́ситъ.

Коли чиєсь діло, яке він збудував, устоїть, той одержить нагороду,

(И҆) є҆гѡ́же а҆́ще дѣ́ло пребѹ́детъ, є҆́же назда̀, мздѹ̀ прїи́метъ:

а чиє діло згорить, той зазнає шкоди; втім, сам він спасеться, та наче через вогонь.

(а҆) є҆гѡ́же дѣ́ло сгори́тъ, ѡ҆тщети́тсѧ: са́мъ же спасе́тсѧ, та́кожде ѩ҆́коже ѻ҆гне́мъ.

Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і що Божий Дух живе в вас?

Не вѣ́сте ли, ѩ҆́кѡ хра́мъ бж҃їй є҆стѐ, и҆ дх҃ъ бж҃їй живе́тъ въ ва́съ;

Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви.

А҆́ще кто̀ бж҃їй хра́мъ растли́тъ, растли́тъ сего̀ бг҃ъ: хра́мъ бо бж҃їй ст҃ъ є҆́сть, и҆́же є҆стѐ вы̀.

Хай ніхто себе не обманює. Якщо комусь між вами здається, що він мудрий у цьому віці, нехай стане нерозумним, аби стати мудрим.

(За҄ 129.) Никто́же себѐ да прельща́етъ: а҆́ще кто̀ мни́тсѧ мѹ́дръ бы́ти въ ва́съ въ вѣ́цѣ се́мъ, бѹ́й да быва́етъ, ѩ҆́кѡ да премѹ́дръ бѹ́детъ.

Адже мудрість цього світу є безумством у Бога. Як написано: Він ловить премудрих у їхніх хитрощах.

Премѹ́дрость бо мі́ра сегѡ̀ бѹ́йство ѹ҆ бг҃а є҆́сть, пи́сано бо є҆́сть: запина́ѧй премѹ҄дрымъ въ кова́рствѣ и҆́хъ.

І знову: Господь знає думки мудрих, що вони марні.

И҆ па́ки: гд҇ь вѣ́сть помышлє́нїѧ человѣ́чєска {мѹ́дрыхъ}, ѩ҆́кѡ сѹ́ть сѹ́єтна.

Тому хай ніхто не хвалиться між людьми, бо все воно ваше:

Тѣ́мже никто́же да хва́литсѧ въ человѣ́цѣхъ, всѧ҄ бо ва҄ша сѹ́ть:

чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше!

а҆́ще па́ѵелъ, и҆лѝ а҆поллѡ́съ, и҆лѝ ки́фа, и҆лѝ мі́ръ, и҆лѝ живо́тъ, и҆лѝ сме́рть, и҆лѝ настоѧ҄щаѧ, и҆лѝ бѹ҄дѹщаѧ, всѧ҄ ва҄ша сѹ́ть:

Ви ж — Христові, а Христос — Божий.

вы́ же хр҇тѡ́вы, хр҇то́съ же бж҃їй.