1 Коринтян 11 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

Наслідуйте мене, як я — Христа.

Подража́телє мнѣ̀ быва́йте, ѩ҆́коже и҆ а҆́зъ хр҇тѹ̀.

Хвалю вас, брати, що про все моє пам’ятаєте й дотримуєтеся передань так, як я вам передав.

Хвалю́ же вы̀, бра́тїе, ѩ҆́кѡ всѧ҄ моѧ҄ по́мните, и҆ ѩ҆́коже преда́хъ ва́мъ, преда҄нїѧ держитѐ.

Хочу, щоб ви знали, що Христос є головою для кожного чоловіка, для жінки голова — чоловік, а голова Христа — Бог.

Хощѹ́ же ва́съ вѣ́дѣти, ѩ҆́кѡ всѧ́комѹ мѹ́жѹ глава̀ хр҇то́съ є҆́сть, глава́ же женѣ̀ мѹ́жъ, глава́ же хр҇тѹ̀ бг҃ъ.

Кожний чоловік, який молиться або пророкує з покритою головою, соромить свою голову.

Всѧ́къ мѹ́жъ, моли́твѹ дѣ́ѧ и҆лѝ про҇ро́чествѹѧй покры́тою главо́ю, срамлѧ́етъ главѹ̀ свою̀:

Кожна жінка, яка молиться або пророкує з відкритою головою, соромить голову свою, бо це те саме, якби була обстрижена.

и҆ всѧ́ка жена̀, моли́твѹ дѣ́ющаѧ и҆лѝ про҇ро́чествѹющаѧ ѿкрове́нною главо́ю, срамлѧ́етъ главѹ̀ свою̀: є҆ди́но бо є҆́сть и҆ то́жде {є҆́же бы́ти} ѡ҆стри́женнѣй:

Тож якщо жінка не покривається, нехай острижеться. А якщо жінці соромно стригтися чи голитися, нехай покривається.

а҆́ще бо не покрыва́етсѧ жена̀, да стриже́тсѧ: а҆́ще ли же сра́мъ женѣ̀ стри́щисѧ и҆лѝ бри́тисѧ, да покрыва́етсѧ.

Чоловік, будучи образом і славою Бога, не повинен покривати голову, а жінка є славою чоловіка.

Мѹ́жъ ѹ҆́бѡ не до́лженъ є҆́сть покрыва́ти главѹ̀, ѡ҆́бразъ и҆ сла́ва бж҃їѧ сы́й: жена́ же сла́ва мѹ́жѹ є҆́сть.

Адже чоловік не походить від жінки, але жінка від чоловіка,

(За҄ 148.) Нѣ́сть бо мѹ́жъ ѿ жены̀, но жена̀ ѿ мѹ́жа:

оскільки чоловік не був створений задля жінки, але жінка — задля чоловіка.

и҆́бо не со́зданъ бы́сть мѹ́жъ жены̀ ра́ди, но жена̀ мѹ́жа ра́ди.

Через це жінка повинна мати на голові знак влади задля ангелів.

Сегѡ̀ ра́ди должна̀ є҆́сть жена̀ вла́сть и҆мѣ́ти на главѣ̀ а҆́гг҃лъ ра́ди.

Однак у Господі — ні чоловік без жінки, ні жінка без чоловіка.

Ѻ҆ба́че ни мѹ́жъ без̾ жены̀, ни жена̀ без̾ мѹ́жа, ѡ҆ гд҇ѣ.

Бо як жінка від чоловіка, так і чоловік через жінку, але все — від Бога.

ѩ҆́коже бо жена̀ ѿ мѹ́жа, си́це и҆ мѹ́жъ жено́ю: всѧ҄ же ѿ бг҃а.

Посудіть самі: чи годиться жінці молитися Богові непокритою?

Въ ва́съ самѣ́хъ сѹди́те, лѣ́по ли є҆́сть женѣ̀ ѿкрове́ннѣй бг҃ѹ моли́тисѧ;

Чи ж сама природа вас не вчить, що коли чоловік запускає довге волосся, це сором для нього?

И҆лѝ и҆ не са́мое є҆стество̀ ѹ҆чи́тъ вы̀, ѩ҆́кѡ мѹ́жъ ѹ҆́бѡ а҆́ще власы̀ расти́тъ, безче́стїе є҆мѹ̀ є҆́сть,

Коли жінка відрощує довге волосся, це для неї слава: їй дано волосся замість покривала.

жена́ же а҆́ще власы̀ расти́тъ, сла́ва є҆́й є҆́сть; занѐ растѣ́нїе власѡ́въ вмѣ́стѡ ѡ҆дѣѧ́нїѧ дано̀ бы́сть є҆́й.

Та якщо хто бажає сперечатися, то такого звичаю не маємо ні ми, ні Божі Церкви.

А҆́ще ли кто̀ мни́тсѧ спо́рливъ бы́ти, мы̀ такова́гѡ ѡ҆бы́чаѧ не и҆́мамы, нижѐ цр҃кви бж҃їѧ.

Даючи ці зауваження, не хвалю, що збираєтеся ви не на краще, а на гірше.

Сїе́ же завѣщава́ѧ не хвалю̀, ѩ҆́кѡ не на лѹ́чшее, но на хѹ́ждшее сбира́етесѧ.

По-перше, чую, що коли ви збираєтеся в Церкві, між вами є розділення, чому я частково і вірю.

Пе́рвое ѹ҆́бѡ, сходѧ́щымсѧ ва́мъ въ цр҃ковь, слы́шѹ въ ва́съ ра҄спри сѹ́щыѧ, и҆ ча́сть нѣ́кѹю (си́хъ) вѣ́рѹю.

Бо так треба, щоб між вами були відмінності в поглядах, аби виявилися між вами й досвідчені.

Подоба́етъ бо и҆ є҆ресе́мъ въ ва́съ бы́ти, да и҆скѹ́снїи ѩ҆вле́ни быва́ютъ въ ва́съ.

Крім того, коли ви сходитеся разом, то не на те, щоби приймати Господню вечерю,

Сходѧ́щымсѧ ѹ҆̀бо ва́мъ вкѹ́пѣ, нѣ́сть гд҇скѹю ве́черю ѩ҆́сти:

адже кожний, випереджаючи інших, споживає свою вечерю, тож один голодує, а інший упивається.

кі́йждо бо свою̀ ве́черю предварѧ́етъ въ снѣде́нїе, и҆ ѻ҆́въ ѹ҆́бѡ а҆́лчетъ, ѻ҆́въ же ѹ҆пива́етсѧ.

Невже не маєте домів, щоб їсти й пити? Хіба цим ви не зневажаєте Божу Церкву і не соромите тих, які не мають? Що вам сказати? Може, похвалити вас? Ні, за це не похвалю!

Є҆да́ бо домѡ́въ не и҆́мате, во є҆́же ѩ҆́сти и҆ пи́ти; И҆лѝ ѡ҆ цр҃кви бж҃їей нерадитѐ и҆ срамлѧ́ете не и҆мѹ́щыѧ; Что̀ ва́мъ рекѹ̀; похвалю́ ли вы̀ ѡ҆ се́мъ; Не похвалю̀.

Адже я прийняв це від Господа і вам передав: що Господь Ісус тієї ночі, коли був виданий, узяв хліб,

(За҄ 149.) А҆́зъ бо прїѧ́хъ ѿ гд҇а, є҆́же и҆ преда́хъ ва́мъ, ѩ҆́кѡ гд҇ь ї҆и҃съ въ но́щь, въ ню́же пре́данъ быва́ше, прїе́мь хлѣ́бъ,

і поблагословивши, переломив і сказав: [Прийміть, споживайте], це — тіло Моє, що за вас [ламається]. Робіть це на спомин про Мене!

и҆ бл҃годари́въ преломѝ, и҆ речѐ: прїими́те, ѩ҆ди́те, сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ, є҆́же за вы̀ ломи́мое: сїѐ твори́те въ моѐ воспомина́нїе.

Так само й чашу взяв Він по вечері й сказав: Ця чаша — Новий Завіт у Моїй крові. Робіть це щоразу, коли будете пити, — на спомин про Мене!

Та́кожде и҆ ча́шѹ по ве́чери, гл҃ѧ: сїѧ̀ ча́ша но́вый завѣ́тъ є҆́сть въ мое́й кро́ви: сїѐ твори́те, є҆ли́жды а҆́ще пїе́те, въ моѐ воспомина́нїе.

Бо щоразу, як тільки будете їсти цей хліб і чашу [цю] пити, ви звіщаєте смерть Господа, аж поки Він прийде!

Є҆ли́жды бо а҆́ще ѩ҆́сте хлѣ́бъ се́й и҆ ча́шѹ сїю̀ пїе́те, см҃рть гд҇ню возвѣща́ете, до́ндеже прїи́детъ.

Так що, хто їстиме [цей] хліб і питиме Господню чашу недостойно, буде винний супроти тіла й крові [1] Господньої!

Тѣ́мже и҆́же а҆́ще ѩ҆́стъ хлѣ́бъ се́й и҆лѝ пїе́тъ ча́шѹ гд҇ню недосто́йнѣ, пови́ненъ бѹ́детъ тѣ́лѹ и҆ кро́ви гд҇ни.

Тож нехай людина випробовує себе і так нехай їсть хліб та п’є із чаші.

Да и҆скѹша́етъ же человѣ́къ себѐ, и҆ та́кѡ ѿ хлѣ́ба да ѩ҆́стъ и҆ ѿ ча́ши да пїе́тъ.

Бо хто [недостойно] їсть і п’є, не розрізняючи [Господнє] тіло, той на осуд їсть і п’є.

ѩ҆ды́й бо и҆ пїѧ́й недосто́йнѣ, сѹ́дъ себѣ̀ ѩ҆́стъ и҆ пїе́тъ, не разсѹжда́ѧ тѣ́ла гд҇нѧ.

Через це між вами багато хворих і недужих, і чимало тих, які впокоїлися.

Сегѡ̀ ра́ди въ ва́съ мно́зи не́мощни и҆ недѹ́жливи, и҆ спѧ́тъ (ѹ҆сыпа́ютъ) дово́лни.

Бо якби ми самих себе судили, то нас би не судили.

(За҄ 150.) А҆́ще бо бы́хомъ себѐ разсѹжда́ли, не бы́хомъ ѡ҆сѹжде́ни бы́ли.

А як Господь судить, то повчає нас, щоб ми не були осуджені зі світом.

Сѹди́ми же, ѿ гд҇а наказѹ́емсѧ, да не съ мі́ромъ ѡ҆сѹ́димсѧ.

Тому, брати мої, як сходитеся їсти, очікуйте один одного.

Тѣ́мже, бра́тїе моѧ҄, сходѧ́щесѧ ѩ҆́сти, дрѹ́гъ дрѹ́га жди́те.

Якщо хто голодний, нехай їсть удома, щоб ви не сходилися на осуд. А про решту я дам розпорядження, коли прийду.

А҆́ще ли кто̀ а҆́лчетъ, въ домѹ̀ да ѩ҆́стъ, да не въ грѣ́хъ схо́дитесѧ. Ѡ҆ про́чихъ же, є҆гда̀ прїидѹ̀, ѹ҆стро́ю.

« 10 глава 12 глава »