Прыказяў Салямонавае 1 глава

Кніга Прыказяў Салямонавае
Пераклад Яна Станкевіча → Українська Біблія. Турконяк

Прыказі Салямона Давідзёнка, караля Ізраельскага,

Притчі Соломона, Давидового сина, який царював у Ізраїлі,

Каб пазнаць мудрасьць а навуку, цяміць словы розуму,

щоб пізнавати мудрість і повчання, зрозуміти слова мудрості,

Каб дзяржаць навуку добрага розуму, справядлівасьці, суду а пасьцівасьці,

засвоїти красномовні вислови, зрозуміти справжню істину та як здійснювати суд;

Даць простым кемнасьць, маладзёну — веданьне а разважнасьць;

щоби простим людям дати кмітливість, молодому юнакові — знання та розуміння.

Мудры пачуе й павялічыцца веданьне ягонае, і разумны асягае ўменьне,

Адже, почувши це, мудрий стане мудрішим, розумний здобуде вміння керувати,

Каб уцяміць прыказь а атумекі, словы мудрыцоў а загадкі іхныя.

пізнає притчу, таємниче слово, вислови мудрих і загадки.

Боязьнь СПАДАРОВА — пачатак веданьня. Мудрасьцяй а навукаю дурныя грэбуюць.

Початок мудрості — страх Божий, добре розуміння в усіх, хто згідно з ним діє. Пошана до Бога — початок знання, а безбожні будуть нехтувати мудрістю та повчанням.

Сыну мой! слухай навукі айца свайго і не пакідай навучаньня маці свае;

Прислухайся, сину, до повчання свого батька і не відкидай настанови своєї матері,

Бо яны — вянок зычлівасьці на галаву тваю і прыборы на шыю тваю.

оскільки прекрасний вінок отримаєш для твоєї голови і золоту оздобу на твою шию.

Сыну мой! калі грэшнікі надзяць цябе, не гадзіся.

Сину, хай тебе не зведуть безбожні люди, і не погоджуйся, коли намовлятимуть тебе, кажучи:

Калі яны скажуць: «Хадзі з намі, будзем цікаваць на кроў, зробім засадку бяз прычыны на нявіннага;

Іди з нами, стань учасником пролиття крові — несправедливо сховаємо в землі праведного чоловіка;

Праглыніма іх жывых, як шэоль, і цэлых, як тых, што зыходзяць да долу;

поглинемо його живцем, немов ад [1] , — зітремо пам’ять про нього із землі;

Усялякую дарагую маемасьць знойдзем, напоўнім дамы нашы глабаньням;

присвоїмо собі його велике майно, — наповнимо здобиччю наші оселі;

Кінь жэрабя свае сярод нас, майма ўсі адзін капшук».

кинь з нами свій жереб, усі будемо мати спільний гаманець, — нехай буде в нас один мішок!

Сыну мой, не хадзі ў дарогу зь імі, узьдзерж нагу сваю ад сьцежкі іхнае;

Не йди з ними в дорогу, зверни свою ногу з їхньої стежки!

Бо ногі іхныя бягуць да благога і барзьдзяць разьліваць кроў.

Адже їхні ноги біжать до зла і поспішають проливати кров.

Дарма расьцягаюць сеці на аччу якое-колечы птушкі;

Однак, не без підстав розтягують сітку на птахів!

А яны цікуюць на сваю собскую кроў, робяць засаду на душы свае.

Учасники вбивства самі на себе накликають лихо, — страшне знищення беззаконних людей.

Гэткія сьцежкі кажнага прагавітага на чужую маемасьць: яна адбірае жыцьцё тым, хто адбярэць яе.

Такі дороги в усіх, хто творить беззаконня, — вони гублять свою душу безбожністю.

Мудрасьць вонках голасна гукае, на вуліцах узьнімае голас свой,

Мудрість оспівується на вулицях, вона виявляє себе на площах.

На шумлівых ростанях гукае яна, у варотах месцкіх брамаў гукае яна словы свае:

Вона промовляє з висоти мурів, засідає при брамах володарів і при брамах міста сміливо говорить:

«Пакуль, простыя, будзеце любіць прасьціню? пакуль, скалазубы, будзеце любаваць насьміханьне свае і, дурныя, ненавідзіць веду?

Поки простодушні тримаються правди, — не посоромляться! А нерозумні, які люблять гордощі, стали безбожними і зненавиділи знання.

Зьвярніцеся да казьнераньня майго; гля, я выльлю дух свой на вас, выяўлю словы свае вам;

Тож вони заслужили собі на осуд. Ось, я донесу до вас промовлене моїм подихом, — навчу вас мого слова.

Бо я гукала, і вы адмовіліся, выцягнула руку сваю, і ня было зважаючага;

Оскільки я закликала, а ви не прислухалися, переконувала словами, а ви не звертали уваги,

І пагрэбавалі ўсімі радамі маімі, і не хацелі казьнераньняў маіх;

адже ви знехтували моїми порадами, а мої повчання відкинули.

Дык і я буду сьміяцца з вашага няшчасьця, і буду насьміхацца, як нойдзе на вас спалох ваш.

Тому і я посміюся з вашої погибелі, радітиму, коли вас спіткає знищення;

Як прыйдзе, як разбурэньне, спалох ваш, і прылучыцца няшчасьце ваша, як віхор, як прыйдзе на вас гарота а безнадзееньне;

коли зненацька налетить на вас замішання, і, немов вихор, надійде нещастя; коли до вас прийде скрута та облога, — коли найде на вас погибель.

Тады будуць гукаць мяне, але я не адкажу; золкам будуць шукаць мяне, але ня знойдуць мяне;

Тоді будете: коли волатимете до мене, то я не почую вас; шукатимуть мене погані люди, та не знайдуть.

Бо ненавідзілі веду й страху СПАДАРОВАГА не абралі,

Адже вони зненавиділи мудрість і не обрали Господнього страху,

Не хацелі мае рады, пагрэбавалі ўсім казьнераньням маім.

і вони не забажали сприймати моїх порад, глузували з моїх повчань.

За тое будуць есьці з пладоў дарогі свае і насыцяцца радамі сваімі;

Тому скуштують плодів власних доріг і наситяться своєю безбожністю.

Бо адварачаньне простых заб’ець іх, нядбайнасьць дурных загубіць іх.

За погане ставлення до дітей будуть вигублені, викриття призводить безбожних до погибелі.

Але слухаючы мяне будзе жыць бясьпечна й будзе супакойны, бяз страху ліха».

А хто мене слухає, житиме в надії і знайде спочинок, не маючи страху перед усяким злом.

« 150 глава 2 глава »