Иов 30 глава

Книга Иова
Синодальный перевод → Пераклад Яна Станкевіча

 
 

А ныне смеются надо мною младшие меня летами, те, которых отцов я не согласился бы поместить с псами стад моих.
 
А цяпер сьмяюцца зь мяне малодшыя за мяне гадамі, тыя, каторых бацькоў я брыдзіўся памясьціць із сабакамі стадаў сваіх.

И сила рук их к чему мне? Над ними уже прошло время.
 
І сіла рук іхных нашто імне? Людзі, каторых сіла мінула.

Бедностью и голодом истощённые, они убегают в степь безводную, мрачную и опустевшую;
 
Нястачаю а галадоўю змораныя, яны ўцякаюць да сьцепу бязводнага, здаўна марнага а запусьцелага;

щиплют зелень подле кустов, и ягоды можжевельника — хлеб их.
 
Шчыкаюць мальву а лісты кустоў, карэньне дроку ежа іхная.

Из общества изгоняют их, кричат на них, как на воров,
 
З грамады выганяюць іх, крычаць на іх, як на злодзеяў.

чтобы жили они в рытвинах потоков, в ущельях земли и утёсов.
 
У жахлівых далінах яны мусяць жыць, у ямах зямлі а скалаў.

Ревут между кустами, жмутся под тёрном.
 
Равуць памеж кустоў, туляцца пад церням.

Люди отверженные, люди без имени, отребье земли!
 
Сыны дурных, таксама сыноў бязь імені, яны былі зьбітыя ізь зямлі.

Их-то сделался я ныне песнью и пищею разговора их.
 
А цяпер песьняю іх я стаў, і прыказяю ім.

Они гнушаются мною, удаляются от меня и не удерживаются плевать пред лицом моим.
 
Яны брыдзяцца імною, здаляюцца ад мяне, і перад відам маім ня ўзьдзержуюцца пліваць;

Так как Он развязал повод мой и поразил меня, то они сбросили с себя узду пред лицом моим.
 
Бо Ён скволіў паварозку маю і паніжыў мяне, яны ськінулі аброць у маёй прытомнасьці.

С правого боку встаёт это исчадие, сбивает меня с ног, направляет гибельные свои пути ко мне.
 
З правага боку лотва паўстаець, сьпіхаюць ногі мае, насыпалі супроці мяне свае гасьцінцы зьнішчэньня;

А мою стезю испортили: всё успели сделать к моей погибели, не имея помощника.
 
А маю сьцежку папсавалі; з майго няшчасьця яны карыстаюць, ня маючы памачніка.

Они пришли ко мне, как сквозь широкий пролом; с шумом бросились на меня.
 
Як выламам шырокім прышлі яны; пад разьвярненьням качаліся.

Ужасы устремились на меня; как ветер, развеялось величие моё, и счастье моё унеслось, как облако.
 
Жахі абярнуліся на мяне; як вецер, разьвеялася кунежнасьць мая, і, як булак, мінула спасеньне мае.

И ныне изливается душа моя во мне: дни скорби объяли меня.
 
І цяпер выліваецца душа мая ў імне, абыймаюць мяне дні немарасьці.

Ночью ноют во мне кости мои, и жилы мои не имеют покоя.
 
Ночы косьці мае праколены ў імне, і жылы мае не супачываюць.

С великим трудом снимается с меня одежда моя; края хитона моего жмут меня.
 
Зь вялікаю сілаю здыймаецца зь мяне адзецьце мае; як край сарочкі мае, яно папяразуе мяне.

Он бросил меня в грязь, и я стал, как прах и пепел.
 
Ён кінуў мяне ў гліну, і я стаў падобны да пылу а попелу.

Я взываю к Тебе, и Ты не внимаешь мне, — стою, а Ты только смотришь на меня.
 
Я гукаю да Цябе, а Ты не адказуеш імне; стаю, а Ты аглядаеш мяне.

Ты сделался жестоким ко мне, крепкою рукою враждуешь против меня.
 
Ты абярнуўся неміласьціўным да мяне; сілаю рукі Свае Ты ненавідзіш мяне.

Ты поднял меня и заставил меня носиться по ветру и сокрушаешь меня.
 
Ты ўзьняў мяне на вецер, і вазіў мяне, і распусьціў істу маю.

Так, я знаю, что Ты приведёшь меня к смерти и в дом собрания всех живущих.
 
Але, я ведаю: да сьмерці Ты зьвядзеш мяне і да дому збору ўсяго жывучага.

Верно, Он не прострёт руки Своей на дом костей: будут ли они кричать при своём разрушении?
 
А не да кучы Ты выцягнеш руку, дарма што ў зьнішчэньню сваім яны крычаць.

Не плакал ли я о том, кто был в горе? не скорбела ли душа моя о бедных?
 
Ці ня плакаў я па няшчасных? ці ня смуцілася душа мая па бедных?

Когда я чаял добра, пришло зло; когда ожидал света, пришла тьма.
 
Як дабра я спадзяваўся, прышло ліха; як я чакаў сьвятліні, прышла цемра.

Мои внутренности кипят и не перестают; встретили меня дни печали.
 
Нутр мой кіпіць і не маўчыць; стрэлі мяне дні смутку.

Я хожу почернелый, но не от солнца; встаю в собрании и кричу.
 
Я хаджу шчарнелы, але не ад сонца; устаю ў грамадзе й крычу.

Я стал братом шакалам и другом страусам.
 
Я стаў братам шакалам і прыяцелям стравусянятам.

Моя кожа почернела на мне, и кости мои обгорели от жара.
 
Скура мая пачарнела на імне, і косьці мае абгарэлі ад палу.

И цитра моя сделалась унылою, и свирель моя — голосом плачевным.
 
Абярнулася ў жалобу гарпа мая, і жалейка мая — у голас плачучых.

Примечания:

 
Синодальный перевод
1 летами — годами.
13 стезя — путь, дорога.
 
 


2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.