Иов 30 глава

Книга Иова
Синодальный перевод → Пераклад Чарняўскага 2017

 
 

А ныне смеются надо мною младшие меня летами, те, которых отцов я не согласился бы поместить с псами стад моих.
 
Цяпер жа смяюцца з мяне маладзейшыя за мяне гадамі, бацькоў якіх не лічыў я годнымі паставіць побач з сабакамі стада майго;

И сила рук их к чему мне? Над ними уже прошло время.
 
сіла рук іх мне была не патрэбная, і сіла іх юнацкая ўся звялася.

Бедностью и голодом истощённые, они убегают в степь безводную, мрачную и опустевшую;
 
Бядой і голадам спустошаныя, яны марнелі ў пустыні, у позні час былі віхура і спусташэнне [для іх];

щиплют зелень подле кустов, и ягоды можжевельника — хлеб их.
 
і жывіліся яны травой і карою дрэў, ежай іх быў корань ядлоўцу.

Из общества изгоняют их, кричат на них, как на воров,
 
Са свайго асяродка іх выкідалі, крычалі на іх, як на злодзеяў.

чтобы жили они в рытвинах потоков, в ущельях земли и утёсов.
 
І пражывалі яны на берагах рэк ды ў пячорах зямных і каменных.

Ревут между кустами, жмутся под тёрном.
 
Раўлі яны між кустоў і збіраліся пад цернямі.

Люди отверженные, люди без имени, отребье земли!
 
Сыны неразумных і подлых, і выгнаныя прэч з зямлі.

Их-то сделался я ныне песнью и пищею разговора их.
 
Цяпер абярнуўся я песенькай іх і зрабіўся ім у прыказку.

Они гнушаются мною, удаляются от меня и не удерживаются плевать пред лицом моим.
 
Ненавідзяць яны мяне, і ўцякаюць далёка ад мяне, і не саромяцца пляваць мне ў твар,

Так как Он развязал повод мой и поразил меня, то они сбросили с себя узду пред лицом моим.
 
бо Ён раскрыў калчан Свой, і паразіў мяне, і акілзаў вусны мае.

С правого боку встаёт это исчадие, сбивает меня с ног, направляет гибельные свои пути ко мне.
 
З правага боку паўсталі яны, збілі мяне з ног і нарыхтавалі супраць мяне сцежкі згубы.

А мою стезю испортили: всё успели сделать к моей погибели, не имея помощника.
 
Заблыталі яны дарогі мае, паставілі пасткі на мяне і адужалі, не было ніводнага, хто б прынёс дапамогу.

Они пришли ко мне, как сквозь широкий пролом; с шумом бросились на меня.
 
Як праз вылам і адтуліну мура, напалі на мяне і з-пад руінаў рынуліся.

Ужасы устремились на меня; как ветер, развеялось величие моё, и счастье моё унеслось, как облако.
 
Жахі павярнуліся да мяне; як вецер, прамінае веліч мая; і шчасце маё праляцела, як воблака.

И ныне изливается душа моя во мне: дни скорби объяли меня.
 
І цяпер выліваецца ўва мне душа мая і дні гора апанавалі мяне.

Ночью ноют во мне кости мои, и жилы мои не имеют покоя.
 
Ноччу косці мае свідруюцца пакутамі, і тыя, што ядуць мяне, не спяць.

С великим трудом снимается с меня одежда моя; края хитона моего жмут меня.
 
З сілаю дуба трымаецца адзенне маё, і, быццам карсетам, кашуляй аперазалі мяне.

Он бросил меня в грязь, и я стал, как прах и пепел.
 
Кінуў Ён мяне ў балота, і стаўся я падобны да пылу і попелу.

Я взываю к Тебе, и Ты не внимаешь мне, — стою, а Ты только смотришь на меня.
 
Я клічу Цябе, але Ты не чуеш мяне; стаю, але Ты не глядзіш на мяне.

Ты сделался жестоким ко мне, крепкою рукою враждуешь против меня.
 
І перамяніўся Ты для мяне ў жорсткага, і ў апантанасці рукі Сваёй варагуеш са мною.

Ты поднял меня и заставил меня носиться по ветру и сокрушаешь меня.
 
Ты падняў мяне і, пусціўшы, быццам вецер, спустошыў мяне.

Так, я знаю, что Ты приведёшь меня к смерти и в дом собрания всех живущих.
 
Ведаю, што Ты выдасі мяне на смерць, дзе ўсталяваны дом кожнаму жывому.

Верно, Он не прострёт руки Своей на дом костей: будут ли они кричать при своём разрушении?
 
Ды ўсё ж не на знішчэнне Ён працягвае руку, і ў Яго зыходзе будзе збаўленне.

Не плакал ли я о том, кто был в горе? не скорбела ли душа моя о бедных?
 
Ці не плакаў я калісьці над тым, хто пакрыўджаны быў, і ці душа мая не спагадала ўбогаму?

Когда я чаял добра, пришло зло; когда ожидал света, пришла тьма.
 
Чакаў я дабра, а прыйшло ліха, і чакаў святла, але прыйшла цемра.

Мои внутренности кипят и не перестают; встретили меня дни печали.
 
Нутро маё кіпіць несупынна; нахлынулі на мяне дні пакуты.

Я хожу почернелый, но не от солнца; встаю в собрании и кричу.
 
Хадзіў я з агідным абліччам, без суцяшэння, падымаючыся ў грамадзе, крычаў.

Я стал братом шакалам и другом страусам.
 
Стаўся я братам драконам і сябрам страусам.

Моя кожа почернела на мне, и кости мои обгорели от жара.
 
Мая скура пачарнела на мне, і косці мае высахлі ад спякоты.

И цитра моя сделалась унылою, и свирель моя — голосом плачевным.
 
Перамянілася ў жалобны лямант цытра мая, і дуда мая — у голас плачлівага.

Примечания:

 
Синодальный перевод
1 летами — годами.
13 стезя — путь, дорога.
 
 


2007–2024. Сделано с любовью для любящих и ищущих Бога. Если у вас есть вопросы или пожелания, то пишите нам: bible-man@mail.ru.