Иов 30 глава

Книга Иова
Синодальный перевод → Переклад Хоменка

А ныне смеются надо мною младшие меня летами, те, которых отцов я не согласился бы поместить с псами стад моих.

«А тепер глузують з мене менші віком від мене, яких батьками я нехтував занадто, щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.

И сила рук их к чему мне? Над ними уже прошло время.

Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? Міць їхня ж цілковито заниділа.

Бедностью и голодом истощённые, они убегают в степь безводную, мрачную и опустевшую;

З-за браку страви та страшного голоду вони гризли у степу коріння; їхня мати — пустка та пустиня.

щиплют зелень подле кустов, и ягоды можжевельника — хлеб их.

Вони мальвію й листя на кущах збирали, коріння з дроку — це хліб їхній.

Из общества изгоняют их, кричат на них, как на воров,

Їх із громади проганяли, на них гукали, наче на злодіїв.

чтобы жили они в рытвинах потоков, в ущельях земли и утёсов.

Вони жили у байраках при потоках, у земних печерах та по скелях.

Ревут между кустами, жмутся под тёрном.

Вони ревіли поміж кущами, під будяками тулилися в купу.

Люди отверженные, люди без имени, отребье земли!

Рід упосліджених, нащадки безіменних, вигнані з землі!

Их-то сделался я ныне песнью и пищею разговора их.

І нині я став їхньою піснею, зробився байкою їхньою!

Они гнушаются мною, удаляются от меня и не удерживаются плевать пред лицом моим.

Вони гидують мною, тікають геть від мене, не стримуються мені плювати в вічі.

Так как Он развязал повод мой и поразил меня, то они сбросили с себя узду пред лицом моим.

Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, то вони розгнуздуються передо мною.

С правого боку встаёт это исчадие, сбивает меня с ног, направляет гибельные свои пути ко мне.

Праворуч від мене підводиться ота наволоч, у петлю спрямовує мої ноги і вимощує путь свою згубну проти мене.

А мою стезю испортили: всё успели сделать к моей погибели, не имея помощника.

Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.

Они пришли ко мне, как сквозь широкий пролом; с шумом бросились на меня.

Мов крізь пролом широкий, прибувають, викочуються з-під руїн.

Ужасы устремились на меня; как ветер, развеялось величие моё, и счастье моё унеслось, как облако.

Великий страх напав на мене, вітром розвіялася моя гідність, і щастя моє зникло, немов хмара.

И ныне изливается душа моя во мне: дни скорби объяли меня.

І душа моя нині ниє в мені, дні смутку мене посіли.

Ночью ноют во мне кости мои, и жилы мои не имеют покоя.

Уночі крутить мені у костях, жили мої не дають мені спочити.

С великим трудом снимается с меня одежда моя; края хитона моего жмут меня.

Він потужно схопив мене за одежу, мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,

Он бросил меня в грязь, и я стал, как прах и пепел.

кинув мене в болото, і я взявся попелом та пилом.

Я взываю к Тебе, и Ты не внимаешь мне, — стою, а Ты только смотришь на меня.

Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.

Ты сделался жестоким ко мне, крепкою рукою враждуешь против меня.

Став єси до мене жорстоким, твоєю сильною рукою мене бичуєш.

Ты поднял меня и заставил меня носиться по ветру и сокрушаешь меня.

Здіймаєш мене вітром летіти, в бурі спускаєш мене вниз водою.

Так, я знаю, что Ты приведёшь меня к смерти и в дом собрания всех живущих.

Знаю, що ти ведеш мене до смерти, дому, де збираються всі живучі.

Верно, Он не прострёт руки Своей на дом костей: будут ли они кричать при своём разрушении?

Але я не здіймав руки на сіромаху, як він кричав до мене у своєму горі.

Не плакал ли я о том, кто был в горе? не скорбела ли душа моя о бедных?

Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?

Когда я чаял добра, пришло зло; когда ожидал света, пришла тьма.

Я сподівався щастя — і прийшло лихо; я чекав світла — і наступила пітьма!

Мои внутренности кипят и не перестают; встретили меня дни печали.

Нутро моє кипить, не угаває: дні смутку надійшли на мене.

Я хожу почернелый, но не от солнца; встаю в собрании и кричу.

Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; встаю, кричу серед громади.

Я стал братом шакалам и другом страусам.

Братом зробився я шакалам, і приятелем струсям.

Моя кожа почернела на мне, и кости мои обгорели от жара.

Шкіра на мені почорніла, кості мої горять від жару.

И цитра моя сделалась унылою, и свирель моя — голосом плачевным.

Цитра моя голосить, сопілка моя плаче.»

Примечания:

Синодальный перевод

1 летами — годами.

13 стезя — путь, дорога.

« 29 глава 31 глава »