Дії 16 глава

Дії святих апостолів
Переклад Огієнка → Новый русский перевод

І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.

Павел пришёл в Дервию и Листру. Там жил ученик по имени Тимофей. Мать Тимофея была верующей иудеянкой, а его отец был греком.

Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.

О Тимофее хорошо отзывались братья в Листре и Иконии.

Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.

Павел захотел взять его с собой в путешествие. И ради иудеев, которые жили в той местности, обрезал его, поскольку все знали, что отец Тимофея грек.

Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.

Путешествуя из города в город, Павел и его спутники призывали верующих соблюдать решение, принятое апостолами и старейшинами в Иерусалиме.

А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.

Церкви укреплялись в вере, и число уверовавших с каждым днем увеличивалось.

А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.

Они проходили через Фригию и Галатийскую область, но Святой Дух не позволил им возвещать слово в провинции Азия.

Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.

Подойдя к границе с Мисией, они собрались идти в Вифинию, но Дух Иисуса не позволил им,

Обминувши ж Мі́зію, прибули́ до Троа́ди.

и они, пройдя Мисию, пришли в Троаду.

І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“

Ночью Павлу было видение: ему явился человек из Македонии. Он стоял и просил его: «Приди в Македонию и помоги нам!»

Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.

После этого видения мы[103] решили, что Бог призывает нас возвещать им Радостную Весть, и сразу же приготовились отправиться в Македонию.

Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,

Из Троады мы отплыли прямо в Самофракию и оттуда на следующий день в Неаполь.

звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.

Из Неаполя мы продолжили путешествие в Филиппы, римскую колонию и главный город той части Македонии. Там мы пробыли несколько дней.

Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.

В субботу мы вышли за ворота города к реке, где, как мы предполагали, было место для молитвы. Мы сели и начали разговаривать с женщинами, которые там собрались.

Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.

Среди них была одна по имени Лидия, из города Фиатиры, которая торговала дорогими пурпурными тканями. Лидия чтила Бога, и Господь открыл её сердце к тому, что говорил Павел.

А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.

После того как она и её домашние были крещены, она пригласила нас к себе. — Если вы считаете меня верной Господу, то придите и погостите у меня в доме, — упрашивала она и уговорила нас.

І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.

Однажды, когда мы шли к месту молитвы, по дороге нам повстречалась некая рабыня, одержимая духом-змеем[104]. Предсказаниями она приносила большой доход своим хозяевам.

Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“

Рабыня шла за Павлом и за нами и кричала: — Эти люди — слуги Всевышнего Бога! Они возвещают вам путь спасения!

І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.

Она делала это изо дня в день, и когда Павлу всё это надоело, он обернулся и сказал духу: — Во имя Иисуса Христа я повелеваю тебе: выйди из неё! В тот же момент дух её покинул.

А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.

Когда её хозяева поняли, что у них пропал источник дохода, они схватили Павла и Силу и поволокли их на площадь к городским властям.

Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,

Они привели их к начальникам города и сказали: — Эти люди — иудеи, и они служат причиной беспорядков в нашем городе.

і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.

Они вводят обычаи, которые нам, римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять.

І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.

Толпа тоже присоединилась к обвинениям против Павла и Силы, и начальники велели раздеть их и бить палками.

І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.

Их сильно избили и бросили в темницу, а темничному стражу приказали бдительно их охранять.

Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.

Получив такой приказ, он закрыл их во внутреннюю камеру и забил их ноги в колоду.

А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.

Около полуночи Павел и Сила молились и пели хвалебные песни Богу, а другие заключенные слушали их.

І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.

Внезапно произошло такое сильное землетрясение, что поколебались основания темницы. Все двери раскрылись, и у всех заключенных цепи упали с ног.

Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.

Когда темничный страж проснулся и увидел, что все двери темницы раскрыты, он схватил меч и хотел покончить с собой, думая, что все заключенные убежали.

А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“

Но Павел успел крикнуть: — Не губи себя! Мы все здесь!

Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.

Страж потребовал света, вбежал внутрь и, дрожа, пал перед Павлом и Силой.

І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“

Он вывел их наружу и спросил: — Господа мои, что мне делать, чтобы быть спасенным?

А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.

— Веруй в Господа Иисуса, — ответили они, — и ты будешь спасен, и твои домашние.

І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.

И они возвестили слово Господа ему и его домашним.

І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.

В тот же ночной час темничный страж промыл им раны и сразу же был крещен, он сам и все домашние его.

І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.

Он привел Павла и Силу к себе домой и накрыл для них стол. Вместе со всеми своими домашними он радовался тому, что поверил в Бога.

А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“

Наступил день, и городские начальники послали своих служителей в темницу с приказом: — Освободите этих людей.

І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“

Темничный страж сказал Павлу: — Начальники приказали освободить вас! Вы можете идти с миром!

А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“

Но Павел сказал: — Они без суда избили нас перед народом, несмотря на то что мы римские граждане, и бросили нас в темницу. Сейчас же они хотят от нас избавиться так, чтобы никто не знал? Нет! Пусть они сами придут и выведут нас.

Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.

Служители доложили об этом городским начальникам, и когда те услышали, что Павел и Сила римские граждане, то испугались.

І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.

Они пришли, принесли им свои извинения, вывели из темницы и попросили, чтобы те покинули город.

І, вийшовши з в'язниці, прибули́ вони до Лі́дії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Выйдя из темницы, Павел и Сила пошли в дом Лидии. Там они встретились с братьями и ободрили их. После этого они отправились дальше.

Примечания:

Новый русский перевод

10 [103] — Мы. С этого момента Лука участвует в этом путешествии. Его участие в описываемых событиях заметно в ст. 10-17; 20:5-21:18; 27:1-28:16.

16 [104] — Букв.: духом Пифоном. Согласно одной из версий древнегреческого мифа, Пифоном называлась огромная змея, опустошавшая окрестности Дельф. Она сторожила дельфийский оракул и давала там прорицания до того, как ее убил Аполлон. Позже Пифоном стали называть духа прорицания, который овладевал людьми.

« 15 глава 17 глава »