Дії 14 глава

Дії святих апостолів
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

І трапилось, що в Іконі́ї вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що бе́зліч юдеїв й огре́чених увірували.

Бысть же во иконии, вкупе внити има в сонмище иудейское и глаголати тако, яко веровати иудеев и еллинов множеству многу.

Невірні ж юдеї підбу́рили та роз'ятри́ли душі поган на братів.

Неверующии же иудее воздвигоша и озлобиша душы языков на братию.

Та проте довгий час пробули́ вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідо́цтво давав слову благода́ті Своєї і робив, щоб знаме́на та чу́да чинились їхніми руками.

Доволно же убо время пребыста дерзающа о Господе, свидетелствующем слову благодати своея и дающем знамения и чудеса быти рукама их.

А в місті наро́д поділився, — і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апо́столів.

Разделишажеся множество града, и ови убо бяху со иудеи, ови же со апостолы.

Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старши́ми, щоб зневажити їх та камінням побити,

И егда бысть стремление языком же и иудеем с началники их досадити и камением побити их,

то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікао́нських, до Лі́стри та Де́рвії, та в околиці їхні,

уведевша же прибегоста во грады ликаонския, в листру и дервию, и во окрестныя их,

і Єва́нгелію там звіща́ли.

и тамо беста благовествующа.

А в Лі́стрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніко́ли ходити не міг.

И некто муж в листрех немощен ногама седяше, хром от чрева матере своея сый, иже николиже бе ходил.

Він слухав, як Павло́ говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,

Сей слышаше павла глаголюща: иже воззрев нань и видев, яко веру имать здрав быти,

то голосом гучни́м промовив: „Устань просто на ноги свої!“ А той скочив, і ходити почав.

рече велиим гласом: тебе глаголю во имя Господа Иисуса Христа, встани на ногу твоею прав. И абие возскочи и хождаше.

А люди, побачивши, що́ Павло́ вчинив, підне́сли свій голос, говорячи по-лікао́нському: „Боги людям вподі́бнились, та до нас ось зійшли!“

Народи же видевше, еже сотвори павел, воздвигоша глас свой, ликаонски глаголюще: бози уподобльшеся человеком снидоша к нам.

І Варнаву вони звали Зе́всом, а Герме́сом Павла, бо він провід мав у слові.

Нарицаху же убо варнаву диа, павла же ермиа, понеже той бяше началник слова.

А жрець Зе́вса, що святиня його перед містом була, припрова́див бики та вінки до воріт, та й з наро́дом прино́сити жертву хотів.

Жрец же диев, сущаго пред градом их, приведе юнцы и (принесе) венцы пред врата, с народы хотяше жрети.

Та коли про це почули апо́столи Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між наро́д, кричачи

Слышавша же апостола варнава и павел, растерзавша ризы своя, вскочиста в народ, зовуща и глаголюща:

та говорячи: „Що́ це робите, люди? Таж і ми такі самі смерте́льні, подібні вам люди, і благовістимо́ вам, — від оцих ось марно́т наверну́тись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.

мужие, что сия творите? и мы подобострастна есма вам человека, благовествующа вам от сих суетных обращатися к Богу живу, иже сотвори небо и землю и море и вся, яже в них:

За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежка́ми своїми,

иже в мимошедшыя роды оставил бе вся языки ходити в путех их:

але́ не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи́, та напо́внював їжею й радощами серця наші“.

и убо не несвидетелствована себе остави, благотворя, с небесе нам дожди дая и времена плодоносна, исполняя пищею и веселием сердца наша.

І, говорячи це, зале́две спинили наро́д не приносити їм же́ртов.

И сия глаголюща, едва устависта народы не жрети има, но отити коемуждо во своя си. Пребывающема же има и учащема,

А з Антіохі́ї та з Іконі́ї посхо́дились юдеї, і, підбуривши на́товп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він.

приидоша от антиохии и иконии нецыи иудее, и стязающемася има с дерзновением, наустиша народы отступити от нею, глаголюще, яко ничтоже истинно глаголета, но все лжета. И наустивше народы и камением побивше павла, извлекоша вне града, мняще его умерша.

Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Де́рвію.

Окрест же ставшым его учеником, востав вниде во град и наутрие изыде с варнавою в дервию.

І, як звістили Єва́нгелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лі́стру, та в Іконі́ю, та в Антіохі́ю,

Благовествовавша же граду тому и научивша многи, возвратистася в листру и иконию и антиохию,

душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навча́ючи, що через великі у́тиски треба нам вхо́дити у Боже Царство.

утверждающа душы учеников, моляща пребыти в вере, и яко многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие.

І рукопокла́ли їм пресві́терів по Церквах, і помолилися з по́стом та й їх передали Господе́ві, в Якого ввірували.

Рукоположша же им пресвитеры на вся Церкви и помолившася с постом, предаста их Господеви, в негоже увероваша.

Як вони ж перейшли Пісіді́ю, прибули в Памфілі́ю;

И прошедша писидию, приидоста в памфилию:

і, звістивши Господнє Слово в Пергі́ї, вони в Атталі́ю ввійшли,

и глаголавша в пергии слово Господне, снидоста во атталию

а звідти поплинули в Антіохі́ю, звідки були благода́ті Божій віддані на ді́ло, що його й закінчи́ли.

и оттуду отплыста во антиохию, отнюдуже беста предана благодати Божией в дело, еже скончаста.

А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері віри поганам.

Пришедша же и собравша Церковь, сказаста, елика сотвори Бог с нима и яко отверзе языком дверь веры:

І перебува́ли вони немали́й час із учнями.

пребыста же тамо время не мало со ученики.

« 13 глава 15 глава »