Дії 14 глава

Дії святих апостолів
Переклад Куліша та Пулюя → Елизаветинская на русском

Стало ся ж в Ікониї, увійшли вони вкупі в Жидівську школу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Жидів і Єленян.

Бысть же во иконии, вкупе внити има в сонмище иудейское и глаголати тако, яко веровати иудеев и еллинов множеству многу.

Невірні ж Жиди підіймали й озлобляли душі поган на братів.

Неверующии же иудее воздвигоша и озлобиша душы языков на братию.

Доволї ж часу пробували вони, одважно промовляючи про Господа, що сьвідкував словом благодати своєї, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками їх.

Доволно же убо время пребыста дерзающа о Господе, свидетелствующем слову благодати своея и дающем знамения и чудеса быти рукама их.

Та роздїлилась громада городська, і одні були з Жидами, а другі з апостолами.

Разделишажеся множество града, и ови убо бяху со иудеи, ови же со апостолы.

Як же підняв ся заколот поган та Жидів з князями їх, щоб зневажати і покаменувати їх,

И егда бысть стремление языком же и иудеем с началники их досадити и камением побити их,

вони довідавшись, повтїкали в городи Ликаонські, Листру та Дервию, і в околицю,

уведевша же прибегоста во грады ликаонския, в листру и дервию, и во окрестныя их,

і там благовіствували.

и тамо беста благовествующа.

А один чоловік у Листрі сидїв нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєї, котрий нїколи не ходив.

И некто муж в листрех немощен ногама седяше, хром от чрева матере своея сый, иже николиже бе ходил.

Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати,

Сей слышаше павла глаголюща: иже воззрев нань и видев, яко веру имать здрав быти,

рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.

рече велиим гласом: тебе глаголю во имя Господа Иисуса Христа, встани на ногу твоею прав. И абие возскочи и хождаше.

Народ же, видївши, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаонськи: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.

Народи же видевше, еже сотвори павел, воздвигоша глас свой, ликаонски глаголюще: бози уподобльшеся человеком снидоша к нам.

Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом; бо він був проводирем слова.

Нарицаху же убо варнаву диа, павла же ермиа, понеже той бяше началник слова.

Жерець же (ідола) Зевеса, що був перед городом їх, привівши воли з вінками до воріт, хотїв зробити посьвят разом з народом.

Жрец же диев, сущаго пред градом их, приведе юнцы и (принесе) венцы пред врата, с народы хотяше жрети.

Почувши ж апостоли Варнава та Павел, роздерли одежу свою, і вбігли, покликуючи, між народ,

Слышавша же апостола варнава и павел, растерзавша ризы своя, вскочиста в народ, зовуща и глаголюща:

і глаголали: Мужі, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб від сих дурниць навернулись до Бога живого, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що є в них.

мужие, что сия творите? и мы подобострастна есма вам человека, благовествующа вам от сих суетных обращатися к Богу живу, иже сотвори небо и землю и море и вся, яже в них:

Він у минувші часи попустив усїм поганам ходити дорогами їх.

иже в мимошедшыя роды оставил бе вся языки ходити в путех их:

Тільки ж не оставляв себе без сьвідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба й пори вроджайні, та сповняючи їжею й радощами серця наші.

и убо не несвидетелствована себе остави, благотворя, с небесе нам дожди дая и времена плодоносна, исполняя пищею и веселием сердца наша.

І, се говорячи, ледве впинили народ, щоб не приносили їм посьвяту.

И сия глаголюща, едва устависта народы не жрети има, но отити коемуждо во своя си. Пребывающема же има и учащема,

Прийшли ж з Антиохиї та Ікониї Жиди, і наустивши народ, і вкаменувавши Павла, виволїкли геть з города, думаючи, що він умер.

приидоша от антиохии и иконии нецыи иудее, и стязающемася има с дерзновением, наустиша народы отступити от нею, глаголюще, яко ничтоже истинно глаголета, но все лжета. И наустивше народы и камением побивше павла, извлекоша вне града, мняще его умерша.

Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а назавтра вийшов з Варнавою в Дервию.

Окрест же ставшым его учеником, востав вниде во град и наутрие изыде с варнавою в дервию.

І благовіствувавши городу сьому, і навчивши многих, вернулись вони в Листру, і Іконию, і Антиохию,

Благовествовавша же граду тому и научивша многи, возвратистася в листру и иконию и антиохию,

укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

утверждающа душы учеников, моляща пребыти в вере, и яко многими скорбьми подобает нам внити в Царствие Божие.

Рукоположивши ж їм пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали їх Господеві, в котрого увірували.

Рукоположша же им пресвитеры на вся Церкви и помолившася с постом, предаста их Господеви, в негоже увероваша.

І, перейшовши Писидию, прийшли в Памфилию.

И прошедша писидию, приидоста в памфилию:

А глаголавши в Пергиї слово, прийшли в Аталию,

и глаголавша в пергии слово Господне, снидоста во атталию

а з відсіля поплили в Антиохию, звідкіля були передані благодатї Божій на дїло, котре сповнили.

и оттуду отплыста во антиохию, отнюдуже беста предана благодати Божией в дело, еже скончаста.

Прибувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як Він відчинив поганам двері віри.

Пришедша же и собравша Церковь, сказаста, елика сотвори Бог с нима и яко отверзе языком дверь веры:

Пробували ж там час немалий з учениками.

пребыста же тамо время не мало со ученики.

« 13 глава 15 глава »