Дії 8 глава

Дії святих апостолів
Українська Біблія. Турконяк → Елизаветинская Библия

А Савло схвалював його вбивство. У ті дні настало велике переслідування Єрусалимської Церкви. Усі, за винятком апостолів, розсіялися по околицях Юдеї та Самарії.

Са́ѵлъ же бѣ̀ соизволѧ́ѧ ѹ҆бі́йствѹ є҆гѡ̀. Бы́сть же въ то́й де́нь гоне́нїе ве́лїе на цр҃ковь ї҆ер҇ли́мскѹю: вси́ же разсѣ́ѧшасѧ по страна́мъ ї҆ѹдє́йскимъ и҆ самарї҄йскимъ, кромѣ̀ а҆п҇лъ:

Побожні мужі поховали Степана й гідно оплакали його.

погребо́ша же стефа́на мѹ́жїе благоговѣ́йнїи и҆ сотвори́ша пла́чь ве́лїй над̾ ни́мъ.

Савло ж нищив Церкву, входячи до домів і виволікаючи чоловіків та жінок, укидав їх до в’язниці.

Са́ѵлъ же ѡ҆ѕлоблѧ́ше цр҃ковь, въ до́мы входѧ̀, и҆ влачѧ̀ мѹ́жы и҆ жєны̀, предаѧ́ше въ темни́цѹ.

А ті, які були розпорошені, ходили й благовістили Слово.

Разсѣ́ѧвшїисѧ же прохожда́хѹ, благовѣствѹ́юще сло́во.

Филип, прибувши до міста Самарії, проповідував їм про Христа.

(За҄ 18.) Фїлі́ппъ же соше́дъ во гра́дъ самарі́йскїй, проповѣ́даше и҆̀мъ хр҇та̀:

А натовпи людей прислухалися до того, що говорив Филип, і однодушно приймали почуте, бо бачили чудеса, які він чинив.

внима́хѹ же наро́ди глаго́лємымъ ѿ фїлі́ппа є҆динодѹ́шнѡ, слы́шаще и҆ ви́дѧще зна́мєнїѧ, ѩ҆̀же творѧ́ше:

З багатьох, сповнених нечистими духами, вони виходили й гучно кричали, а багато паралізованих і кривих оздоровлялися.

дѹ́си бо нечи́стїи ѿ мно́гихъ и҆мѹ́щихъ ѧ҆̀, вопїю́ще гла́сомъ ве́лїимъ, и҆схожда́хѹ, мно́зи же разсла́бленнїи и҆ хро́мїи и҆сцѣли́шасѧ:

І настала велика радість у тому місті.

и҆ бы́сть ра́дость ве́лїѧ во гра́дѣ то́мъ.

Був у місті один чоловік на ім’я Симон. Перед тим він займався чаклунством і дивував народ Самарії, видаючи себе за когось великого.

Мѹ́жъ же нѣ́кїй, и҆́менемъ сі́мѡнъ, пре́жде бѣ̀ во гра́дѣ волхвѹ́ѧ и҆ ѹ҆дивлѧ́ѧ ѩ҆зы́къ самарі́йскїй, глаго́лѧ нѣ́коего бы́ти себѐ вели́ка,

Його слухали від малого до великого, кажучи: Це велика сила Божа!

є҆мѹ́же внима́хѹ всѝ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, глаго́люще: се́й є҆́сть си́ла бж҃їѧ вели́каѧ.

Слухали його, бо довго дивував їх чаклунством.

Внима́хѹ же є҆мѹ̀, занѐ дово́лно вре́мѧ волхвова҄нїи ѹ҆дивлѧ́ше и҆̀хъ.

Але коли повірили Филипові, який благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, то охрестилися і чоловіки, і жінки.

Є҆гда́ же вѣ́роваша фїлі́ппѹ благовѣствѹ́ющѹ ѩ҆̀же ѡ҆ цр҇твїи бж҃їи и҆ ѡ҆ и҆́мени ї҆и҃съ хр҇то́вѣ, креща́хѹсѧ мѹ́жїе же и҆ жєны̀.

Повірив і сам Симон; охрестившись, він постійно перебував з Филипом і дивувався, коли бачив прояви великої сили й чудеса.

Сі́мѡнъ же и҆ са́мъ вѣ́рова и҆ кре́щьсѧ бѣ̀ пребыва́ѧ ѹ҆ фїлі́ппа: ви́дѧ же си҄лы и҆ зна́мєнїѧ вє́лїѧ быва́єма, ѹ҆жа́сенъ дивлѧ́шесѧ.

Апостоли, які перебували в Єрусалимі, почули, що Самарія прийняла Боже Слово, і послали до них Петра та Івана.

Слы́шавше же и҆̀же во ї҆ер҇ли́мѣ а҆п҇ли, ѩ҆́кѡ прїѧ́тъ самарі́а сло́во бж҃їе, посла́ша къ ни҄мъ петра̀ и҆ ї҆ѡа́нна,

Прийшовши, ті помолилися за них, щоб вони одержали Святого Духа.

и҆̀же соше́дше помоли́шасѧ ѡ҆ ни́хъ, ѩ҆́кѡ да прїи́мѹтъ дх҃а ст҃а́го:

Адже на жодного з них Він ще не зійшов, бо ті були тільки хрещені в Ім’я Господа Ісуса.

є҆ще́ бо ни на є҆ди́наго и҆́хъ бѣ̀ прише́лъ, то́чїю креще́ни бѧ́хѹ во и҆́мѧ гд҇а ї҆и҃са:

Тоді поклали на них руки — і вони одержали Святого Духа.

тогда̀ возложи́ша рѹ́цѣ на нѧ̀, и҆ прїѧ́ша дх҃а ст҃а́го.

Коли Симон побачив, що покладанням рук апостолів дається [Святий] Дух, то приніс їм гроші

(За҄ 19.) Ви́дѣвъ же сі́мѡнъ, ѩ҆́кѡ возложе́нїемъ рѹ́къ а҆п҇лскихъ дае́тсѧ дх҃ъ ст҃ы́й, принесѐ и҆̀мъ сребро̀,

й промовив: Дайте і мені таку владу, щоб на кого я покладу руки, той одержував би Святого Духа!

глаго́лѧ: дади́те и҆ мнѣ̀ вла́сть сїю̀, да, на него́же а҆́ще положѹ̀ рѹ́цѣ, прїи́метъ дх҃а ст҃а́го.

Та Петро сказав йому: Твої гроші хай з тобою загинуть, бо ти думаєш за гроші набути дар Божий.

Пе́тръ же речѐ къ немѹ̀: сребро̀ твоѐ съ тобо́ю да бѹ́детъ въ поги́бель, ѩ҆́кѡ да́ръ бж҃їй непщева́лъ є҆сѝ сребро́мъ стѧжа́ти:

Немає тобі частки й наділу в цій справі, бо твоє серце не чесне перед Богом.

нѣ́сть тѝ ча́сти ни жре́бїѧ въ словесѝ се́мъ, и҆́бо се́рдце твоѐ нѣ́сть пра́во пред̾ бг҃омъ:

Отже, покайся за це своє зло й молися Богові, може, проститься тобі задум твого серця.

пока́йсѧ ѹ҆̀бо ѡ҆ ѕло́бѣ твое́й се́й и҆ моли́сѧ бг҃ѹ, а҆́ще ѹ҆́бѡ ѿпѹ́ститсѧ тѝ помышле́нїе се́рдца твоегѡ̀:

Бо ти, я бачу, переповнений жовчною гіркотою і перебуваєш в оковах неправди!

въ же́лчи бо го́рести и҆ сою́зѣ непра́вды зрю̀ тѧ̀ сѹ́ща.

У відповідь Симон сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало ніщо з того, що ви сказали.

Ѿвѣща́въ же сі́мѡнъ речѐ: помоли́тесѧ вы̀ ѡ҆ мнѣ̀ ко гд҇ѹ, ѩ҆́кѡ да ничто́же си́хъ на́йдетъ на мѧ̀, ѩ҆̀же реко́сте.

А вони засвідчили й після проповіді Слова Господнього повернулися в Єрусалим. Благовістили вони й у багатьох самарійських селах.

Ѻ҆ни́ же ѹ҆̀бо, засвидѣ́телствовавше и҆ глаго́лавше сло́во гд҇не, возврати́шасѧ во ї҆ер҇ли́мъ и҆ мнѡ́гимъ ве́семъ самарї҄йскимъ благовѣсти́ша.

Ангел Господній промовив до Филипа, кажучи: Встань і йди на південь, — на шлях, що йде з Єрусалима до Гази, бо пустинний він!

(За҄ 20.) А҆́гг҃лъ же гд҇ень речѐ къ фїлі́ппѹ, глаго́лѧ: воста́ни и҆ и҆дѝ на полѹ́дне, на пѹ́ть сходѧ́щїй ѿ ї҆ер҇ли́ма въ га́зѹ: и҆ то́й є҆́сть пѹ́стъ.

Він устав і пішов. І ось муж, — євнух з Ефіопії, — вельможа ефіопської цариці Кандаки, який був над усіма її скарбами. Він їздив на поклоніння в Єрусалим;

И҆ воста́въ по́йде: и҆ сѐ, мѹ́жъ мѹ́рїнъ, є҆ѵнѹ́хъ си́ленъ кандакі́и цари́цы мѹ́рїнскїѧ, и҆́же бѣ̀ над̾ всѣ́ми сокрѡ́вищи є҆ѧ̀, и҆́же прїи́де поклони́тисѧ во ї҆ер҇ли́мъ:

повертаючись, він сидів у своїй колісниці й читав пророка Ісаю.

бѣ́ же возвраща́ѧсѧ, и҆ сѣдѧ̀ на колесни́цѣ свое́й, чтѧ́ше про҇ро́ка и҆са́їю.

Дух же сказав Филипові: Підійди і пристань до цієї колісниці!

Рече́ же дх҃ъ къ фїлі́ппѹ: пристѹпѝ и҆ прилѣпи́сѧ колесни́цѣ се́й.

Филип підбіг і почув, що він читав пророка Ісаю, і запитав: Чи ти розумієш те, що читаєш?

Прите́къ же фїлі́ппъ ѹ҆слы́ша є҆го̀ чтѹ́ща про҇ро́ка и҆са́їю и҆ речѐ: ѹ҆́бѡ разѹмѣ́еши ли, ѩ҆́же чте́ши;

Той відказав: Як же можу я розуміти, коли ніхто не наставить мене? І попросив Филипа, щоб увійшов і сів біля нього.

Ѻ҆́нъ же речѐ: ка́кѡ ѹ҆́бѡ могѹ̀ (разѹмѣ́ти), а҆́ще не кто̀ наста́витъ мѧ̀; ѹ҆моли́ же фїлі́ппа, да возше́дъ сѧ́детъ съ ни́мъ.

А місце з Писання, яке він читав, було: Неначе вівцю на заріз, повели Його; неначе ягня безголосе перед тим, хто стриже його, — Він не відкриває уст Своїх.

Сло́во же писа́нїѧ, є҆́же чтѧ́ше, бѣ̀ сїѐ: ѩ҆́кѡ ѻ҆вча̀ на заколе́нїе веде́сѧ, и҆ ѩ҆́кѡ а҆́гнецъ прѧ́мѡ стригѹ́щемѹ є҆го̀ безгла́сенъ, та́кѡ не ѿверза́етъ ѹ҆́стъ свои́хъ:

У Його приниженні відмовлено Йому в суді. [Але] хто розповість про рід Його? Бо життя Його забирається із землі!

во смире́нїи є҆гѡ̀ сѹ́дъ є҆гѡ̀ взѧ́тсѧ, ро́дъ же є҆гѡ̀ кто̀ и҆сповѣ́сть; ѩ҆́кѡ взе́млетсѧ ѿ землѝ живо́тъ є҆гѡ̀.

А євнух обізвався і сказав Филипові: Благаю тебе, про кого це пророк каже? Про себе самого чи про когось іншого?

Ѿвѣща́въ же ка́женикъ къ фїлі́ппѹ, речѐ: молю́ тѧ, ѡ҆ ко́мъ про҇ро́къ глаго́летъ сїѐ; ѡ҆ себѣ́ ли, и҆лѝ ѡ҆ и҆нѣ́мъ нѣ́коемъ;

Відкривши уста й почавши з цього Писання, Филип благовістив йому про Ісуса.

Ѿве́рзъ же фїлі́ппъ ѹ҆ста̀ своѧ҄ и҆ наче́нъ ѿ писа́нїѧ сегѡ̀, благовѣстѝ є҆мѹ̀ ї҆и҃са.

Тим часом вони, мандруючи дорогою, під’їхали до якоїсь води. І євнух каже: Ось вода. Що ж забороняє мені охреститися?

ѩ҆́коже и҆дѧ́хѹ пѹте́мъ, прїидо́ша на нѣ́кѹю во́дѹ, и҆ речѐ ка́женикъ: сѐ, вода̀: что̀ возбранѧ́етъ мѝ крести́тисѧ;

[А Филип йому сказав: Якщо віриш усім своїм серцем, — то можна. Він у відповідь промовив: Вірю, що Ісус Христос є Сином Божим!]

Рече́ же є҆мѹ̀ фїлі́ппъ: а҆́ще вѣ́рѹеши ѿ всегѡ̀ се́рдца твоегѡ̀, мо́щно тѝ є҆́сть. Ѿвѣща́въ же речѐ: вѣ́рѹю сн҃а бж҃їѧ бы́ти ї҆и҃са хр҇та̀.

І він наказав зупинити колісницю. Вони обидва ввійшли у воду — Филип і євнух; і він охрестив його.

И҆ повелѣ̀ ста́ти колесни́цѣ: и҆ снидо́ста ѻ҆́ба на во́дѹ, фїлі́ппъ же и҆ ка́женикъ: и҆ крестѝ є҆го̀.

Коли вони вийшли з води, Господній Дух забрав Филипа, і євнух більше не бачив його. І їхав він своєю дорогою та радів.

Є҆гда́ же и҆зыдо́ста ѿ воды̀, дх҃ъ ст҃ы́й нападѐ на ка́женика: а҆́гг҃лъ же гд҇ень восхи́ти фїлі́ппа, и҆ не ви́дѣ є҆гѡ̀ ктомѹ̀ ка́женикъ, и҆дѧ́ше бо въ пѹ́ть сво́й ра́дѹѧсѧ.

Филип же опинився в Азоті. Проходячи, він благовістив усім містам, аж поки не прийшов до Кесарії.

(За҄ 21.) Фїлі́ппъ же ѡ҆брѣ́тесѧ во а҆зѡ́тѣ и҆ проходѧ̀ благовѣствова́ше градѡ́мъ всѣ҄мъ, до́ндеже прїитѝ є҆мѹ̀ въ кесарі́ю.

« 7 глава 9 глава »