2 Тимофія 2 глава

Друге послання св. апостола до Тимофія
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Отож, сину мій, зміцняйся в благода́ті, що в Христі Ісусі вона!

Ты убо, чадо мое, возмогай во благодати, яже о Христе Иисусе,

А що чув ти від мене при багатьо́х свідках, те передай вірним лю́дям, що будуть спроможні й інших навчити.

и яже слышал еси от мене многими свидетели, сия предаждь верным человеком, иже доволни будут и иных научити.

А ти терпи лихо, як добрий воя́к Христа Ісуса!

Ты убо злопостражди яко добр воин Иисус Христов.

Бо жоден воя́к не в'яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто ві́йсько збирає.

Никтоже (бо) воин бывая обязуется куплями житейскими, да воеводе угоден будет.

А як хто йде на зма́ги, то вінка́ не одержує, якщо незако́нно змага́ється.

Аще же и постраждет кто, не венчается, аще не законно мучен будет.

Трудящому хліборо́бові нале́житься першому покуштувати з плоду.

Труждающемуся делателю прежде подобает от плода вкусити.

Розумій, що́ я говорю́. А Госпо́дь нехай дасть тобі розум у всьому.

Разумей, яже глаголю: да даст убо тебе Господь разум о всем.

Пам'ятай про Ісуса Христа з насіння Дави́дового, що воскрес із мертвих, за моєю Єва́нгелією,

Поминай (Господа) Иисуса Христа воставшаго от мертвых, от семене давидова, по благовествованию моему,

за яку я терплю́ муки аж до ув'я́знення, як той злочи́нець. Але Сло́ва Божого не ув'язни́ти!

в немже злостражду даже до уз, яко злодей: но слово Божие не вяжется.

Через це перено́шу я все ради ви́браних, щоб і вони доступили спасі́ння, що в Христі Ісусі, зо славою вічною.

Сего ради вся терплю избранных ради, да и тии спасение улучат еже о Христе Иисусе, со славою вечною.

Вірне слово: коли ра́зом із Ним ми померли, то й жи́тимемо ра́зом із Ним!

Верно слово: аще бо с ним умрохом, то с ним и оживем:

А коли терпимо́, то будемо ра́зом тако́ж царюва́ти. А коли відцураємось, то й Він відцурається нас!

аще терпим, с ним и воцаримся: аще отвержемся, и той отвержется нас:

А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Само́го Себе!

аще не веруем, он верен пребывает: отрещися бо себе не может.

Нагадуй про це й заклинай перед Богом, щоб не спереча́лись словами, бо ніна́що воно, хіба слухача́м на руїну.

Сия воспоминай, засвидетелствуя пред Господем, не словопретися, ни на куюже потребу, на разорение слышащих.

Силку́йся поставити себе перед Богом гідним, працівнико́м бездоганним, що вірно навчає науки правди.

Потщися себе искусна поставити пред Богом, делателя непостыдна, право правяща слово истины.

Стережися ж базі́кань марни́х, бо вони ще більше провадять до безбожности,

Скверных же тщегласий отметайся: наипаче бо преспеют в нечестие,

а їхнє слово, як рак, буде ши́ритися. Від таких Гімене́й і Філі́т,

и слово их яко гаггрена жир обрящет: от нихже есть именей и филит,

що вони погрішилися в правді, казавши, що воскресі́ння було вже, і віру деяких руйнують.

иже о истине погрешиста, глаголюща, яко воскресение уже бысть: и возмущают некоторых веру.

Та однако стоїть міцна́ Божа основа та має печатку оцю: „Господь знає тих, хто Його“, та: „Нехай від неправди відсту́питься всякий, хто Господнє Ім'я́ називає!“

Твердое убо основание Божие стоит, имущее печать сию: позна Господь сущыя своя, и: да отступит от неправды всяк именуяй имя Господне.

А в великому домі знахо́диться по́суд не тільки золотий та срібний, але й дерев'яний та гли́няний, і одні посу́дини на честь, а другі на не́честь.

В велицем же дому не точию сосуди злати и сребряни суть, но и древяни и глиняни: и ови убо в честь, ови же не в честь.

Отож, хто від цього очистить себе, буде по́суд на честь, освя́чений, потрібний Володареві, приготова́ний на всяке добре ді́ло.

Аще убо кто очистит себе от сих, будет сосуд в честь, освящен и благопотребен Владыце, на всякое дело благое уготован.

Стережися молодечих пожадли́востей, трима́йся праведности, віри, любови, миру з тими, хто Господа кличе від чистого серця.

Похотей юных бегай, держися же правды, веры, любве, мира со всеми призывающими Господа от чистаго сердца.

А від нерозумних та від невче́них змага́нь ухиляйся, знавши, що вони родять сварки́.

Буих же и ненаказанных стязаний отрицайся, ведый, яко раждают свары:

А раб Господній не повинен свари́тись, але бути привітним до всіх, навча́льним, до ли́ха терпля́чим,

рабу же Господню не подобает сваритися, но тиху быти ко всем, учителну, незлобиву,

що навчав би противників із ла́гідністю, чи Бог їм не дасть покая́ння, щоб правду пізнати,

с кротостию наказующу противныя, еда како даст им Бог покаяние в разум истины,

щоб визволитися від сітки диявола, що він уловив їх для ро́блення волі своєї.

и возникнут от диаволския сети, живи уловлени от него в свою его волю.

« 1 глава 3 глава »