От Матфея 13 глава

Евангелие от Матфея святое благовествование
Перевод Еп. Кассиана → Переклад Огієнка

В тот день Иисус, выйдя из дома, сидел у моря.

Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.

И собралось к Нему много народа, так что Он вошел в лодку и сидел, а весь народ стоял на берегу,

І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.

И сказал им многое в притчах. Он говорил: вот, вышел сеятель сеять.

І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи: „Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.

И когда сеял, некоторые семена упали при дороге, и прилетели птицы и поклевали их.

І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.

Другие же упали на камень, где у них немного было земли, и тотчас взошли, ибо земля у них не была глубока.

Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;

Когда же солнце взошло, они были опалены и, не имея корня, засохли.

а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.

Другие же упали в терние, и поднялось терние и заглушило их.

А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.

Другие же упали на землю добрую и давали плод: какое — сто, какое — шестьдесят, какое — тридцать.

Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.

Имеющий уши да слышит.

Хто має ву́ха, щоб слухати, нехай слухає!“

И подойдя, ученики сказали Ему: почему Ты говоришь им притчами?

І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“

И Он ответил им: потому что вам дано познать тайны Царства Небесного, тем же не дано;

А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.

ибо, кто имеет, тому будет дано, и будет у него изобилие; а кто не имеет, у того будет взято и то, что имеет.

Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.

Потому говорю им притчами, что они видя не видят, и слыша не слышат, и не разумеют;

Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.

и исполняется на них пророчество Исаии, которое говорит: «Слухом будете слышать, и не уразумеете; и глазами глядеть будете, и не увидите;

І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.

ибо ожирело сердце народа этого, и ушами они едва слышат, и глаза свои они закрыли, чтобы не увидеть глазами и ушами не услышать и сердцем не уразуметь и не обратиться. И Я исцелю их».

Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“

Ваши же блаженны очи, что видят, и уши ваши, что слышат;

Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.

ибо истинно говорю вам: многие пророки и праведные желали видеть то, что вы видите, и не увидели, и слышать то, что вы слышите, и не услышали.

Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.

Вы же вслушайтесь в притчу о сеятеле.

Послухайте ж притчу про сіяча́.

Ко всякому, кто слышит слово о Царстве и не разумеет, приходит лукавый и похищает посеянное в сердце его: это посеянный при дороге.

До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.

А посеянный на камне — это слышащий слово и тотчас с радостью принимающий его;

А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;

но не имеет он корня в себе и держится короткое время; с наступлением же скорби или гонения за слово тотчас соблазняется.

але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.

А посеянный в тернии — это слышащий слово, но забота века и обольщение богатства заглушают слово, и оно делается бесплодным.

А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.

А посеянный на доброй земле — это слышащий слово и разумеющий; он-то и дает плод и приносит : кто — сто, кто — шестьдесят, кто — тридцать.

А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.

Другую притчу предложил Он им: подобно Царство Небесное человеку, посеявшему доброе семя в поле своем;

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.

когда же люди спали, пришел его враг и посеял между пшеницею плевелы и ушел;

А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.

а когда взошла зелень и дала плод, тогда явились и плевелы.

А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.

И придя, рабы домохозяина сказали ему: «господин, не доброе ли семя посеял ты в твоем поле? Откуда же в нем плевелы?»

І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“

Он сказал им: «враг человек это сделал.» Рабы же ему говорят: «так хочешь, мы пойдем, выберем их?»

А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“

Он говорит: «нет, чтобы, выбирая плевелы, вы не вырвали с корнем вместе с ними пшеницу.

Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.

Дайте им вместе расти до жатвы; и во время жатвы я скажу жнецам: выберите прежде плевелы и свяжите их в связки, чтобы сжечь их; а пшеницу соберите в житницу мою».

Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.

Другую притчу предложил Он им: подобно Царство Небесное зерну горчичному, которое взял человек и посеял в поле своем.

Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.

Хотя оно и меньше всех семян, но когда вырастет, оно больше овощей и становится деревом, так что птицы небесные прилетают и вьют гнёзда в ветвях его.

Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.

Другую притчу сказал Он им: подобно Царство Небесное закваске, которую взяла женщина и положила в три меры муки, доколе не вскисло всё.

Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.

Это всё сказал Иисус народу в притчах, и без притчи не говорил им ничего,

Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,

дабы исполнилось сказанное чрез пророка: Открою в притчах уста Мои; провозглашу сокровенное от основания мира.

щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“

Тогда, оставив народ. Он вошел в дом. И подошли к Нему ученики Его и сказали: разъясни нам притчу о плевелах в поле.

Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.

И Он ответил: сеющий доброе семя — Сын Человеческий ;

А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,

поле — мир; доброе семя — это сыны Царства; плевелы — сыны лукавого.

а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;

Враг, посеявший их, — диавол; жатва — конец века: жнецы — ангелы.

а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.

Поэтому, как выбираются плевелы и огнем сжигаются, так будет в конце века:

І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.

пошлет Сын Человеческий ангелов Своих, и выберут из Царства Его все соблазны и делающих беззаконие,

Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,

и бросят их в печь огненную; там будет плач и скрежет зубов.

і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

Тогда праведные будут сиять как солнце в Царстве Отца их. Имеющий уши да слышит.

Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!

Подобно Царство Небесное зарытому в поле сокровищу, которое человек, найдя, скрыл, и от радости идет и продает всё, что имеет, и покупает поле то.

Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.

Еще подобно Царство Небесное купцу, ищущему хороших жемчужин.

Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,

Найдя одну многоценную жемчужину, он пошел и продал всё, что имел, и купил ее.

а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.

Еще подобно Царство Небесное большой сети, закинутой в море и собравшей рыб всякого рода.

Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.

Когда она наполнилась, ее вытащили на берег и, сев, собрали хорошее в сосуды, а плохое выбросили вон.

Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.

Так будет в конце века: выйдут ангелы и отделят злых от праведных

Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,

и бросят их в печь огненную: там будет плач и скрежет зубов.

і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!

Уразумели ли вы всё это? Они говорят Ему: да!

Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.

И Он сказал им: поэтому всякий книжник, наученный Царству Небесному, подобен человеку хозяину дома, который выносит из сокровища своего новое и старое.

І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.

И было: когда окончил Иисус притчи эти, Он ушел оттуда.

І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.

И придя в отечество Свое, учил их в синагоге их, так что изумлялись они и говорили: откуда у Него премудрость эта и силы?

І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?

Не Он ли сын плотника? Не Мать ли Его называется Мариам, и братья Его Иаков, Иосиф, Симон и Иуда?

Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?

И сестры Его не все ли с нами? У Него же откуда всё это?

І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“

И соблазнялись из-за Него. Иисус же сказал им: пророк не бывает без чести, разве только в отечестве и в доме своем.

І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“

И не сотворил там многих чудес по неверию их.

І Він не вчинив тут чуд багатьо́х через їхню невіру.

« 12 глава 14 глава »