Матвія 26 глава

Євангелія від св. Матвія
Переклад Огієнка → Русского Библейского Центра

І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:

Помолчав, Иисус сказал ученикам:

„Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.

«Через два дня, как вы знаете, Пасха. Сын человеческий будет предан и распят на кресте».

Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,

Как раз в ту пору во дворце архиерея Кайафы собрались первосвященники и старейшины

і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.

И договорились между собой устроить так, чтобы Иисуса взять и убить.

І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.

Но решили: «Только лучше не в праздник, а то как бы не поднялся народ».

Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,

Иисус был в гостях у Симона прокаженного в Вифании.

підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.

Подошла женщина с алебастровым кувшином драгоценного миро и возлила Ему, возлежащему, на голову.

Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?

Ученики, наблюдавшие за этим, остались недовольны. Они говорили: «К чему такое расточительство?

Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.

За миро можно было выручить хорошие деньги и раздать нищим».

Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.

Видя их насквозь, Иисус сказал: «Зачем вы огорчаете женщину? Она сделала для Меня доброе дело.

Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.

Нищие будут у вас всегда, а Я с вами не всегда.

Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.

Возливая миро на Мое тело, она готовит Меня к погребению.

Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“

Поверьте Мне: где бы ни провозглашалось на земле евангелие, будет упомянуто в память о ней и это миро».

Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,

Один из Двенадцати, по имени Иуда Искариот, пошел к первосвященникам

і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.

И сказал: «Что вы дадите мне за Иисуса?». Они положили дать ему тридцать сребреников.

І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.

С того дня он стал ждать удобного случая, чтобы выдать Иисуса.

А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?

В первый день Опресноков ученики подходят к Иисусу и говорят: «Где велишь нам приготовить Тебе есть пасху?».

А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.

Он сказал: «Пойдите к нашему человеку в городе и скажите ему: Учитель говорит: “Близок Мой час. У тебя совершу Пасху с Моими учениками”».

І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.

Ученики сделали, как велел Иисус, и приготовили пасху.

А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.

Вечером Он со Своими Двенадцатью приступил к пасхе.

І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.

И когда они ели, Иисус сказал: «Поверьте Мне, один из вас предаст Меня».

А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“

Подавленные, они стали один за другим спрашивать: «Не я ли, Господи?».

А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.

Иисус сказал: «Кто обмакнул со Мной в солило — этот предаст.

Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“

Сын человеческий уйдет, так написано. Но горе человеку, который предаст Сына человеческого! Лучше было бы ему не родиться».

Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.

Иуда, решивший Его предать, спрашивает: «Не я ли, Рабби?». Иисус говорит ему: «Ты сам сказал».

Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.

Все ели. Иисус взял хлеб и благословил, разломил и дал ученикам. И сказал: «Берите, вкушайте. Это — Мое Тело».

А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,

И взял чашу, произнес благодарение и чашу подал. И сказал: «Отведайте каждый.

бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!

Это — Моя Кровь, кровь договора. Она за всех проливается с отпущением грехов.

Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.

Говорю вам: не пить Мне больше с виноградной лозы до того дня, когда с нового урожая буду пить вместе с вами в Царстве Моего Отца».

А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.

Спели гимн и поднялись на Масличную гору.

Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.

Там Иисус говорит им: «Этой ночью вы все Меня бросите, как написано: “Убью пастуха — и разбежится овечье стадо.”

По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.

Воскресну и встречу вас в Галилее».

А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.

Петр сказал: «Если даже все Тебя бросят, я ни за что не брошу».

Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.

Иисус говорит ему: «Поверь Мне: прежде чем этой ночью пропоет петух, трижды отречешься от Меня».

Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.

Петр возразил: «Если даже придется мне с Тобой умереть, не отрекусь от Тебя!». Так говорили и все другие ученики.

Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.

Иисус приводит их в урочище Гефсиманию и говорит: «Посидите здесь. Я помолюсь в стороне».

І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.

И берет с Собой Петра и обоих сыновей Зеведеевых. Холод и тоска охватили Иисуса,

Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.

И Он сказал: «Душа Моя в смертных муках. Побудьте со Мной. Не спите».

І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.

Он прошел еще немного вперед, и там пал лицом в землю и начал молиться. Иисус говорил: «Отче Мой! Если возможно, пусть минует Меня эта чаша... Нет, лучше не как Я хочу, а как Ты».

І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?

Потом возвращается к ученикам и видит, что они спят, и говорит Петру: «И одного часа вы не в силах побыть со Мной, не задремав!

Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.

Не спите и молитесь, чтобы на все находить в себе силу. Дух силен, а плоть слаба».

Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“

И во второй раз Иисус ушел и опять молился. Он говорил: «Отче Мой! Если эта чаша не может Меня миновать, чтобы Мне не пить ее, — пусть будет Твоя воля!».

І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.

Опять возвращается и видит, что ученики спят: веки у них смежились сами собой.

І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.

Он опять их оставил, ушел и в третий раз опять все повторил в новой молитве.

Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.

Наконец подходит к ученикам и говорит: «Вы все еще спите-почиваете? Настал час. Сына человеческого отдают в руки грешников.

Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“

Вставайте, идемте! Уже здесь Мой предатель».

І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.

Он еще не договорил, как приходит Иуда, один из Его Двенадцати, и с ним большая толпа с мечом и дрекольем — люди от первосвященников и старейшин.

А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.

Предатель условился с ними о знаке. Он сказал им: «Кого поцелую, Тот и есть: берите Его».

І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.

И сразу подходит к Иисусу и говорит: «Здравствуй, Рабби!». И поцеловал Его.

Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.

Иисус говорит ему: «Приятель! Вот как ты пришел!». И тут они все надвинулись на Иисуса, схватили Его и взяли под стражу.

А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.

Один из тех, кто был с Иисусом, выхватил меч, ударил и отсек ухо рабу архиерея.

Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.

Иисус говорит ему: «Верни меч на место. Поднявшие меч от меча и погибнут.

Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?

Или ты думаешь, что Я не могу попросить у Отца двенадцать, а то и больше, легионов ангелов?

Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“

Но тогда не будет того, что должно быть по Писанию. А разве это возможно?».

Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.

В этот час Иисус сказал, обращаясь к толпе: «Как на разбойника вышли вы с мечом и дрекольем ловить Меня. Целыми днями Я сидел и учил народ в Храме, и вы Меня не трогали.

Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.

Нет, только так своим чередом исполняются Писания пророков». Ученики бросили Его, разбежались.

А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.

А те, кто схватил Иисуса, отвели Его к архиерею Кайафе — там уже собрались книжники и старейшины.

Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.

Петр на расстоянии шел за Иисусом до двора архиерея и во дворе подсел к стражникам. Он не мог уйти, не узнав, чем все закончится.

А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,

Первосвященники и весь синедрион занялись поисками улик на Иисуса, чтобы осудить Его на смерть,

і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,

И не находили. Было много лжесвидетелей, но ничего не нашлось. Наконец подошли еще двое

і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.

И говорят: «Он сказал: “Могу разрушить Божий Храм и в три дня поставить его заново”».

Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“

Архиерей вскочил и говорит Иисусу: «Тебе нечего сказать или как? Что такое они показывают против Тебя?».

Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“

Иисус молчал. И архиерей говорит Ему: «Заклинаю Тебя Богом Живым, скажи нам: Ты Кто? Христос? Божий Сын?».

Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“

Иисус ответил: «Это ты сказал. Я скажу больше. Теперь сами увидите: Сын человеческий сидит по правую руку Крепкого. Идет по облакам небесным».

Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!

Архиерей разодрал на себе одежды и сказал: «Вот оно, кощунство! Каких свидетелей мы еще ждем? Кощунство вы слышали.

Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“

Что скажете?». Они отвечали: «Смерть Ему!».

Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,

И стали плевать Иисусу в лицо и бить Его. Старались ударить кулаком

і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“

И говорили: «Скажи, пророк, кто ударил Тебя! Скажи, Христос!».

А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“

Петр сидел снаружи во дворе. Подошла служанка и говорит ему: «Ты тоже был с Иисусом Галилеянином».

А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.

Кругом были люди, и Петр не признался, сказал: «Не знаю, о чем ты».

А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“

Уже в воротах его увидела другая, повернулась к людям и говорит: «Этот был с Иисусом Назарянином».

І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“

Петр опять отрекся, побожился: «Такого человека я не знаю».

Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.

Но вслед за ней и те люди, что стояли там же, говорят Петру: «Нет, ты точно из тех. И говор такой же».

Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.

Тогда он начал клясться и божиться: «Этого человека я не знаю». Пропел петух.

І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.

И Петр вспомнил слова, сказанные ему Иисусом: «Прежде чем пропоет петух, ты трижды отречешься от Меня». Петр вышел со двора и от отчаяния заплакал.

« 25 глава 27 глава »