Матвія 14 глава

Євангелія від св. Матвія
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Того ча́су прочув Ірод чотиривла́сник чутки́ про Ісуса,

В то время услыша ирод четвертовластник слух Иисусов

і сказав своїм слу́гам: „Це Іван Христитель, — він із мертвих воскрес, і тому́ чуда тво́ряться ним“.

и рече отроком своим: сей есть иоанн креститель: той воскресе от мертвых, и сего ради силы деются о нем.

Бо Ірод схопи́в був Івана, і зв'язав його, і посадив у в'язни́цю через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа.

Ирод бо емь иоанна, связа его и всади в темницу, иродиады ради жены филиппа брата своего:

Бо до нього Іван говорив: „Не годи́ться тобі її мати!“

глаголаше бо ему иоанн: не достоит ти имети ея.

І хотів Ірод смерть заподі́яти йому, та боявся наро́ду, бо того за пророка вважали.

И хотящь его убити, убояся народа, зане яко пророка его имеяху.

А як був день наро́дження Ірода, танцювала посеред гостей дочка Іродія́дина, та й Іродові догоди́ла.

Дню же бывшу рождества иродова, пляса дщи иродиадина посреде и угоди иродови:

Тому́ під прися́гою він обіцявся їй дати, чого тільки попросить вона.

темже и с клятвою изрече ей дати, егоже аще воспросит.

А вона, за намовою матері своєї: „Дай мені — проказала — отут на полу́миску голову Івана Христителя!“

Она же наваждена материю своею, даждь ми, рече, зде на блюде главу иоанна крестителя.

І цар засмутився, але́ через клятву та тих, хто сидів при столі з ним, звелів дати.

И печален бысть царь: клятвы же ради и за возлежащих с ним, повеле дати (ей)

І послав стяти Івана в в'язни́ці.

и послав усекну иоанна в темнице.

І прине́сли на полу́мискові його голову, та й дали́ дівчині, а та відне́сла її своїй матері.

И принесоша главу его на блюде и даша девице: и отнесе матери своей.

А учні його прибули́, взяли тіло, і поховали його, та прийшли й сповістили Ісуса.

И приступльше ученицы его взяша тело (его) и погребоша е: и пришедше возвестиша Иисусови.

Як Ісус те почув, Він відплив звідти чо́вном у місце пустинне й самотнє. І, прочувши, наро́д із міст пішов пі́шки за Ним.

И слышав Иисус отиде оттуду в корабли в пусто место един: и слышавше народи по нем идоша пеши от градов.

І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і змилосе́рдивсь над ними, і їхніх слаби́х уздоро́вив.

И изшед Иисус виде мног народ, и милосердова о них, и изцели недужныя их.

А коли настав вечір, підійшли Його учні до Нього й сказали: „Тут місце пустинне, і година вже пі́зня; відпусти наро́д, — хай по селах розі́йдуться, і куплять пожи́ви собі“.

Позде же бывшу, приступиша к нему ученицы его, глаголюще: пусто есть место, и час уже мину: отпусти народы, да шедше в веси купят брашна себе.

А Ісус їм сказав: „Непотрібно відхо́дити їм, — нагодуйте їх ви!“

Иисус же рече им: не требуют отити: дадите им вы ясти.

Вони ж кажуть Йому: „Не маємо чим тут, — тільки п'я́теро хліба й дві рибі“.

Они же глаголаша ему: не имамы зде токмо пять хлеб и две рыбе.

А Він відказав: „Принесіть Мені їх сюди“.

Он же рече: принесите ми их семо.

І, звелівши на́товпові посідати на траві, Він узяв п'ятеро хліба й дві рибі, спогля́нув на небо, поблагословив й поламав ті хліби́, і дав учням, а учні наро́дові.

И повелев народом возлещи на траве, и приемь пять хлеб и обе рыбе, воззрев на небо, благослови и преломив даде учеником хлебы, ученицы же народом.

І всі їли й наси́тились, а з кусків позосталих назбирали двана́дцятеро повних кошів.

И ядоша вси и насытишася: и взяша избытки укрух, дванадесять кошя исполнь:

Їдців же було мужа тисяч із п'ять, крім жіно́к і дітей.

ядущих же бе мужей яко пять тысящ, разве жен и детей.

І зараз звелів Ісус учням до чо́вна сідати, і перепли́сти на той бік раніше Його, аж поки наро́д Він відпу́стить.

И абие понуди Иисус ученики своя влезти в корабль и варити его на оном полу, дондеже отпустит народы.

Відпусти́вши ж народ, Він на го́ру пішов помолитися насамоті́; і як вечір настав, був там Сам.

И отпустив народы, взыде на гору един помолитися: позде же бывшу, един бе ту.

А чо́вен вже був на сере́дині моря, і кидали хвилі його, бо вітер зірвавсь супроти́вний.

Корабль же бе посреде моря влаяся волнами: бе бо противен ветр.

А о четвертій сторо́жі нічній Ісус підійшов до них, іду́чи по морю.

В четвертую же стражу нощи иде к ним Иисус, ходя по морю.

Як побачили ж учні, що йде Він по морю, то настра́шилися та й казали: „Мара́!“ І від стра́ху вони закричали...

И видевше его ученицы по морю ходяща, смутишася, глаголюще, яко призрак есть: и от страха возопиша.

А Ісус до них зараз озвався й сказав: „Заспокійтесь, — це Я, не лякайтесь!“

Абие же рече им Иисус, глаголя: дерзайте: аз есмь, не бойтеся.

Петро ж відповів і сказав: „Коли, Господи, Ти́ це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді“.

Отвещав же петр рече: Господи, аще ты еси, повели ми приити к тебе по водам. Он же рече: прииди.

А Він відказав йому: „Іди“. І, вилізши з чо́вна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса.

И излез из корабля петр, хождаше по водам, приити ко Иисусови:

Але, бачачи велику бурю, злякався, і зачав потопа́ти, і скричав: „Рятуй мене, Господи!“

видя же ветр крепок, убояся, и начен утопати, возопи, глаголя: Господи, спаси мя.

І зараз Ісус простяг руку й схопи́в його, і каже до нього: „Маловірний, чого́ усумни́вся?“

И абие Иисус простер руку, ят его и глагола ему: маловере, почто усумнелся еси?

Як до чо́вна ж вони ввійшли, буря вщу́хнула.

И влезшема има в корабль, преста ветр.

А приявні в чо́вні вклонились Йому та сказали: „Ти справді Син Божий!“

Сущии же в корабли пришедше поклонишася ему, глаголюще: воистинну Божий Сын еси.

Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську.

И прешедше приидоша в землю геннисарефскую.

А люди тієї місцевости, пізнавши Його, сповістили по всій тій око́лиці, і до Нього прине́сли всіх хворих.

И познавше его мужие места того, послаша во всю страну ту, и принесоша к нему вся болящыя:

І благали Його, щоб бодай доторкнутися кра́ю одежі Його. А хто доторкавсь, — уздоро́влений був.

и моляху его, да токмо прикоснутся вскрилию ризы его: и елицы прикоснушася, спасени быша.

« 13 глава 15 глава »