Івана 12 глава

Євангелія від св. Івана
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфа́нії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих.

Иисус же прежде шести дний пасхи прииде в вифанию, идеже бе лазарь умерый, егоже воскреси от мертвых.

І для Нього вече́рю там спра́вили, а Марта прислуго́вувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли.

Сотвориша же ему вечерю ту, и марфа служаше: лазарь же един бе от возлежащих с ним.

А Марія взяла літру мира, — з найдоро́жчого на́рду паху́чого, і намасти́ла Ісусові но́ги, і воло́ссям своїм Йому но́ги обтерла. І пахощі мира наповнили дім!

Мариа же приемши литру мира нарда пистика многоценна, помаза нозе Иисусове, и отре власы своими нозе его: храмина же исполнися от вони масти (благовонныя).

І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріо́тський, що мав Його видати:

Глагола же един от ученик его, иуда симонов искариотский, иже хотяше его предати:

„Чому мира оцього за триста дина́рів не про́дано, та й не ро́здано вбогим?“

чесо ради миро сие не продано бысть на триех стех пенязь и дано нищым?

А це він сказав не тому́, що про вбогих журився, а тому́, що був зло́дій: він мав скриньку на гроші, — і крав те, що вкида́ли.

Сие же рече, не яко о нищих печашеся, но яко тать бе, и ковчежец имеяше, и вметаемая ношаше.

І промовив Ісус: „Позостав її ти, — це вона на день по́хорону заховала Мені.

Рече же Иисус: не дейте ея, да в день погребения моего соблюдет е:

Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!“

нищыя бо всегда имате с собою, мене же не всегда имате.

А на́товп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприхо́дили не з-за Ісуса Само́го, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих.

Разуме же народ мног от иудей, яко ту есть: и приидоша не Иисуса ради токмо, но да и лазаря видят, егоже воскреси от мертвых.

А первосвященики змо́вилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти,

Совещаша же архиерее, да и лазаря убиют,

бо багато з юдеїв з-за нього відхо́дили, та в Ісуса ввірували.

яко мнози его ради идяху от иудей и вероваху во Иисуса.

А другого дня, коли бе́зліч наро́ду, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,

Во утрий (же) день народ мног пришедый в праздник, слышавше, яко Иисус грядет во Иерусалим,

то взяли́ вони па́льмове ві́ття, і вийшли назу́стріч Йому та й кричали: „Оса́нна! Благослове́нний, хто йде у Господнє Ім'я́! Цар Ізраїлів!“

прияша ваиа от финик и изыдоша в сретение ему, и зваху (глаголюще): осанна, благословен грядый во имя Господне, Царь израилев.

Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:

Обрет же Иисус осля, вседе на не, якоже есть писано:

„Не бійся, до́чко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи́ на ослі молодому!“

не бойся, дщи сионя: се, Царь твой грядет, седя на жребяти осли.

А учні Його спочатку́ того не зрозуміли були́, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому́.

Сих же не разумеша ученицы его прежде: но егда прославися Иисус, тогда помянуша, яко сия быша о нем писана, и сия сотвориша ему.

Тоді свідчив наро́д, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гро́бу, і воскресив його з мертвих.

Свидетелствоваше убо народ, иже бе (прежде) с ним, егда лазаря возгласи от гроба и воскреси его от мертвых:

Через це й зустрів на́товп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо.

сего ради и срете его народ, яко слышаша его сие сотворша знамение.

Фарисеї тоді між собою казали: „Ви бачите, що нічо́го не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!“

Фарисее убо реша к себе: видите, яко ни каяже польза есть? се, мир по нем идет.

А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі ге́ллени.

Бяху же нецыи еллини от пришедших, да поклонятся в праздник:

І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаї́ди Галілейської, і просили його та казали: „Ми хочемо, пане, побачити Ісуса“.

сии убо приступиша к филиппу, иже бе от вифсаиды галилейския, и моляху его, глаголюще: господи, хощем Иисуса видети.

Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають.

Прииде филипп и глагола андреови: и паки андрей и филипп глаголаста Иисусови.

Ісус же їм відповідає, говорячи: „Надійшла́ година, щоб Син Лю́дський просла́вивсь.

Иисус же отвеща има, глаголя: прииде час, да прославится Сын Человеческий:

Поправді, поправді кажу́ вам: коли зе́рно пшеничне, як у землю впаде́, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясни́й принесе́.

аминь, аминь глаголю вам: аще зерно пшенично пад на земли не умрет, то едино пребывает: аще же умрет, мног плод сотворит:

Хто кохає душу свою, той погубить її; хто ж нена́видить душу свою на цім світі, — збереже її в вічне життя.

любяй душу свою погубит ю, и ненавидяй души своея в мире сем в живот вечный сохранит ю:

Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошану́є Отець.

аще кто мне служит, мне да последствует, и идеже есмь аз, ту и слуга мой будет: и аще кто мне служит, почтит его Отец (мой):

Затривожена зараз душа Моя. І що Я пові́м? Заступи Мене, Отче, від цієї години! Та на те Я й прийшов на годину оцю́...

ныне душа моя возмутися: и что реку? Отче, спаси мя от часа сего: но сего ради приидох на час сей:

Прослав, Отче, Ім'я́ Своє!“ Залуна́в тоді голос із неба: „І прославив, — і зно́ву прославлю!“

Отче, прослави имя твое. Прииде же глас с небесе: и прославих, и паки прославлю.

А наро́д, що стояв і почув, говорив: „Загреміло"! Інші казали: „Це ангол Йому говорив“!

Народ же стояй и слышав, глаголаху: гром бысть. Инии глаголаху: ангел глагола ему.

Ісус відповів і сказав: „Не для Мене цей голос луна́в, а для вас.

Отвеща Иисус и рече: не мене ради глас сей бысть, но народа ради:

Тепер суд цьому світові. Князь світу цього буде ви́гнаний звідси тепер.

ныне суд есть миру сему: ныне князь мира сего изгнан будет вон:

І, як буду підне́сений з землі, то до Себе Я всіх притягну́“.

и аще аз вознесен буду от земли, вся привлеку к себе.

А Він це говорив, щоб зазна́чити, якою то смертю Він має померти.

Сие же глаголаше, назнаменуя, коею смертию хотяше умрети.

А наро́д відповів Йому́: „Ми чули з Зако́ну, що Христос перебуває повік, то чого ж Ти говориш, що Лю́дському Сину потрібно підне́сеному бути? Хто такий Цей Син Лю́дський?“

Отвеща ему народ: мы слышахом от закона, яко Христос пребывает во веки: како ты глаголеши: вознестися подобает Сыну Человеческому? кто есть сей Сын Человеческий?

І сказав їм Ісус: „Короткий ще час світло з вами. Ходіть, поки маєте світло, щоб вас те́мрява не обгорну́ла. А хто в те́мряві ходить, не знає, куди він іде.

Рече же им Иисус: еще мало время свет в вас есть: ходите, дондеже свет имате, да тма вас не имет: и ходяй во тме не весть, камо идет:

Аж доки ви маєте світло, то віруйте в світло, щоб синами світла ви стали“. Промовивши це, Ісус відійшов, і схова́вся від них.

дондеже свет имате, веруйте во свет, да сынове света будете. Сия глагола Иисус, и отшед скрыся от них.

І хоч Він стільки чуд перед ними вчинив був, та в Нього вони не ввірували,

Толика знамения сотворшу ему пред ними, не вероваху в него,

щоб спра́вдилось слово пророка Ісаї, який провіща́в: „Хто повірив тому́, що ми, Господи, чули, а Господнє раме́но кому́ об'яви́лось?“

да сбудется слово исаии пророка, еже рече: Господи, кто верова слуху нашему, и мышца Господня кому открыся?

Тому́ не могли вони вірити, що зно́ву Ісая прорік:

Сего ради не можаху веровати, яко паки рече исаиа:

„Засліпив їхні очі, і скам'янив їхнє серце, щоб очима не бачили, ані серцем щоб не зрозуміли, і не наверну́лись, щоб Я їх уздоро́вив!“

ослепи очи их и окаменил есть сердца их, да не видят очима, ни разумеют сердцем, и обратятся, и исцелю их.

Це Ісая сказав, коли бачив славу Його, і про Нього звіща́в.

Сия рече исаиа, егда виде славу его и глагола о нем.

Проте́ багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, — щоб не вигнано їх із синагоги.

Обаче убо и от князь мнози вероваша в него, но фарисей ради не исповедоваху, да не из сонмищ изгнани будут:

Бо любили вони славу людську більше, аніж славу Божу.

возлюбиша бо паче славу человеческую, неже славу Божию.

А Ісус підняв голос, та й промовляв: „Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене.

Иисус же воззва и рече: веруяй в мя не верует в мя, но в пославшаго мя:

А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене.

и видяй мя видит пославшаго мя:

Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у те́мряві не зоставався.

аз свет в мир приидох, да всяк веруяй в мя во тме не пребудет:

Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу́, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ.

и аще кто услышит глаголы моя и не верует, аз не сужду ему: не приидох бо, да сужду мирови, но да спасу мир:

Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю́: те слово, що Я говорив, — останнього дня воно бу́де судити його!

отметаяйся мене и не приемляй глагол моих имать судящаго ему: слово, еже глаголах, то судит ему в последний день:

Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, — то Він Мені заповідь дав, що́ Я маю казати та що́ говорити.

яко аз от себе не глаголах, но пославый мя Отец, той мне заповедь даде, что реку и что возглаголю:

І відаю Я, що Його ота заповідь — то вічне життя. Тож що́ Я говорю́, то так говорю́, як Отець Мені розповіда́в.

и вем, яко заповедь его живот вечный есть: яже убо аз глаголю, якоже рече мне Отец, тако глаголю.

« 11 глава 13 глава »