Івана 8 глава

Євангелія від св. Івана
Переклад Хоменка → Елизаветинская на русском

Подавсь Ісус на Оливну гору.

Иисус же иде в гору елеонску:

Та вдосвіта знову прибув до храму, й усі люди посходились до нього; він же, сівши, навчав їх.

заутра же паки прииде в церковь, и вси людие идяху к нему: и сед учаше их.

І привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині,

Приведоша же книжницы и фарисее к нему жену в прелюбодеянии яту, и поставивше ю посреде,

і кажуть до нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку.

глаголаша ему: учителю, сия жена ята есть ныне в прелюбодеянии:

Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?»

в законе же нам моисей повеле таковыя камением побивати: ты же что глаголеши?

Іспитували вони його, казавши так, — щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі.

Сие же реша искушающе его, да быша имели что глаголати нань. Иисус же долу преклонься, перстом писаше на земли, не слагая (им).

А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, — нехай перший кидає у неї камінь!»

Якоже прилежаху вопрошающе его, восклонься рече к ним: иже есть без греха в вас, прежде верзи камень на ню.

І знову нахилившись, писав по землі.

И паки долу преклонься, писаше на земли.

Почувши таке, почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх. І залишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині.

Они же слышавше и совестию обличаеми, исхождаху един по единому, наченше от старец до последних: и оста един Иисус, и жена посреде сущи.

Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?»

Восклонься же Иисус и ни единаго видев, точию жену, рече ей: жено, где суть, иже важдаху на тя? ни кийже ли тебе осуди?

«Ніхто, Господи», — відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши.»

Она же рече: никтоже, Господи. Рече же ей Иисус: ни аз тебе осуждаю: иди и (отселе) ктому не согрешай.

І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я — світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.»

Паки же им Иисус рече глаголя: аз есмь свет миру: ходяй по мне не имать ходити во тме, но имать свет животный.

Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе — неправдиве твоє свідоцтво.»

Реша убо ему фарисее: ты о себе сам свидетелствуеши: свидетелство твое несть истинно.

А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу.

Отвеща Иисус и рече им: аще аз свидетелствую о себе, истинно есть свидетелство мое, яко вем, откуду приидох и камо иду: вы же не весте, откуду прихожду и камо гряду:

Ви судите за тілом — я не суджу нікого.

вы по плоти судите, аз не сужду ни комуже:

Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене.

и аще сужду аз, суд мой истинен есть, яко един несмь, но аз и пославый мя Отец:

Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей — правдиве.

и в законе же вашем писано есть, яко двою человеку свидетелство истинно есть:

Я свідчу про себе самого, — й Отець, який послав мене, про мене свідчить.»

аз есмь свидетелствуяй о мне самем, и свидетелствует о мне пославый мя Отец.

Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б.»

Глаголаху же ему: где есть Отец твой? Отвеща Иисус: ни мене весте, ни Отца моего: аще мя бысте ведали, и Отца моего ведали бысте.

Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його.

Сия глаголы глагола Иисус в газофилакии, учя в церкви: и никтоже ят его, яко не у бе пришел час его.

А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.»

Рече же им паки Иисус: аз иду, и взыщете мене, и во гресе вашем умрете: аможе аз иду, вы не можете приити.

Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб'є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?»

Глаголаху убо иудее: еда ся сам убиет, яко глаголет: аможе аз иду, вы не можете приити?

І далі ще казав їм: «Ви здолу, я — згори. Ви з цього світу, я — не з цього світу.

И рече им: вы от нижних есте, аз от вышних есмь: вы от мира сего есте, аз несмь от мира сего:

Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я — Сущий, помрете у ваших гріхах.»

рех убо вам, яко умрете во гресех ваших: аще бо не имете веры, яко аз есмь, умрете во гресех ваших.

Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам.

Глаголаху убо ему: ты кто еси? И рече им Иисус: начаток, яко и глаголю вам:

Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.»

многа имам о вас глаголати и судити: но пославый мя истинен есть, и аз, яже слышах от него, сия глаголю в мире.

А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив.

Не разумеша (убо), яко Отца им глаголаше.

Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю,

Рече же им Иисус: егда вознесете Сына Человеческаго, тогда уразумеете, яко аз есмь, и о себе ничесоже творю, но, якоже научи мя Отец мой, сия глаголю:

і що той, хто послав мене, — зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.»

и пославый мя со мною есть: не остави мене единаго Отец, яко аз угодная ему всегда творю.

І коли говорив так, численні увірували в нього.

Сия ему глаголющу, мнози вероваша в него.

І казав Ісус до тих юдеїв, які увірували в нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми

глаголаше убо Иисус к веровавшым ему иудеом: аще вы пребудете во словеси моем, воистинну ученицы мои будете

і спізнаєте правду, і правда визволить вас.»

и уразумеете истину, и истина свободит вы.

Ті йому й відказали: «Потомки ми Авраамові й не були ми ніколи невольниками ні в кого. Чого ж говориш: Визволитеся, мовляв?»

Отвещаша (и реша) ему: семя авраамле есмы и ни комуже работахом николиже: како ты глаголеши, яко свободни будете?

Ісус же їм: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить — гріха невольник!

Отвеща им Иисус: аминь, аминь глаголю вам, яко всяк творяй грех раб есть греха:

Невольник не перебуває в домі повсякчас — повсякчас перебуває син.

раб же не пребывает в дому во век: сын пребывает во век:

Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні.

аще убо Сын вы свободит, воистинну свободни будете:

Знаю, що Авраамові ви потомки. Бажаєте, однак, мене вбити, слово бо моє не має місця у вашому серці.

вем, яко семя авраамле есте: но ищете мене убити, яко слово мое не вмещается в вы:

Переказую я те, що бачив в Отця мого, а ви те робите, що чули у вашого батька.»

аз, еже видех у Отца моего, глаголю: и вы убо, еже видесте у отца вашего, творите.

Ті йому мовили у відповідь: «Авраам наш батько.» Каже ж їм Ісус: «Були б ви дітьми Авраамовими — чинили б ви діла Авраамові.

Отвещаша и реша ему: отец наш авраам есть. глагола им Иисус: аще чада авраамля бысте были, дела авраамля бысте творили:

Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Не робив так Авраам.

ныне же ищете мене убити, Человека, иже истину вам глаголах, юже слышах от Бога: сего авраам несть сотворил:

Ви чините діла вашого батька.» «Ми не з розпусти вродились, — кажуть йому ті; один лише Отець у нас: Бог.»

вы творите дела отца вашего. Реша же ему: мы от любодеяния несмы рождени: единаго Отца имамы, Бога.

А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене.

Рече же им Иисус: аще Бог Отец ваш (бы) был, любили бысте (убо) мене: аз бо от Бога изыдох и приидох: не о себе бо приидох, но той мя посла:

Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні.

почто беседы моея не разумеете? яко не можете слышати словесе моего:

Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі.

вы отца (вашего) диавола есте, и похоти отца вашего хощете творити: он человекоубийца бе искони и во истине не стоит, яко несть истины в нем: егда глаголет лжу, от своих глаголет, яко ложь есть и отец лжи:

Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите.

аз же зане истину глаголю, не веруете мне:

Хто з вас може довести гріх мені? То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите?

кто от вас обличает мя о гресе? аще ли истину глаголю, почто вы не веруете мне?

Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога.»

иже есть от Бога, глаголов Божиих послушает: сего ради вы не послушаете, яко от Бога несте.

Озвались юдеї, і сказали йому: «Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?»

Отвещаша убо иудее и реша ему: не добре ли мы глаголем, яко самарянин еси ты и беса имаши?

Відповів Ісус: «Не навіжений я, а шаную Отця мого; ви ж — зневажаєте мене.

Отвеща Иисус: аз беса не имам, но чту Отца моего, и вы не чтете мене:

Слави для себе я не шукаю. Є — хто шукає і судить.

аз же не ищу славы моея: есть ищя и судя:

Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.»

аминь, аминь глаголю вам: аще кто слово мое соблюдет, смерти не имать видети во веки.

А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки.

Реша убо ему жидове: ныне разумехом, яко беса имаши: авраам умре и пророцы, и ты глаголеши: аще кто слово мое соблюдет, смерти не имать вкусити во веки:

Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?»

еда ты болий еси отца нашего авраама, иже умре? и пророцы умроша: кого себе сам ты твориши?

Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя — ніщо. Отець же мій, про якого кажете: Він Бог наш, — той мене прославляє.

Отвеща Иисус: аще аз славлюся сам, слава моя ничесоже есть: есть Отец мой славяй мя, егоже вы глаголете, яко Бог ваш есть:

Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово.

и не познасте его, аз же вем его: и аще реку, яко не вем его, буду подобен вам ложь: но вем его и слово его соблюдаю:

Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій — і звидів, і втішився.»

авраам отец ваш рад бы был, дабы видел день мой: и виде и возрадовася.

Юдеї ж йому: «Ще й п'ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?»

Реша убо иудее к нему: пятидесят лет не у имаши, и авраама ли еси видел?

І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є.»

Рече (же) им Иисус: аминь, аминь глаголю вам: прежде даже авраам не бысть, аз есмь.

І вхопили каміння, щоб кинути на нього, — та Ісус перейшов посеред них і полишив храм.

Взяша убо камение, да вергут нань: Иисус же скрыся и изыде из церкве, прошед посреде их: и мимохождаше тако.

« 7 глава 9 глава »