1 Коринтян 15 глава

Перше послання св. апостола Павла до коринтян
Переклад Огієнка → Елизаветинская на русском

Звіщаю ж вам, браття, Єва́нгелію, яку я вам благовісти́в, і яку прийняли́ ви, в якій і стоїте́.

Сказую же вам, братие, благовествование, еже благовестих вам, еже и приясте, в немже и стоите,

Якою й спасаєтесь, коли пам'ятаєте, яким словом я благовісти́в вам, якщо тільки ви ввірували не нао́сліп.

имже и спасаетеся, кацем словом благовестих вам, аще содержите: разве аще не всуе веровасте.

Бо я передав вам найперш, що й прийняв, — що Христос був умер ради наших гріхів за Писа́нням,

Предах бо вам исперва, еже и приях, яко Христос умре грех наших ради, по писанием,

і що Він був похо́ваний, і що третього дня Він воскрес за Писа́нням,

и яко погребен бысть, и яко воста в третий день, по писанием,

і що з'явився Він Ки́фі, потім Дванадцятьо́м.

и яко явися кифе, таже единонадесятим:

А по́тім з'явився нара́з більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочи́ли.

потом же явися боле пяти сот братиям единою, от нихже множайшии пребывают доселе, нецыи же и почиша:

Пото́му з'явився Він Якову, опісля — усім апо́столам.

потом же явися иакову, таже апостолом всем:

А по всіх Він з'явився й мені, мов якому недо́родкові.

последи же всех, яко некоему извергу, явися и мне.

Я бо найменший з апо́столів, що негі́дний зватись апо́столом, бо я переслідував був Божу Церкву.

Аз бо есмь мний апостолов, иже несмь достоин нарещися апостол, зане гоних Церковь Божию.

Та благода́ттю Божою я те, що є, і благода́ть Його, що в мені, не даремна була́, але я працював більше всіх їх, правда — не я, але Божа благода́ть, що зо мною вона.

Благодатию же Божиею есмь, еже есмь, и благодать его, яже во мне, не тща бысть, но паче всех их потрудихся: не аз же, но благодать Божия, яже со мною.

Тож чи я, чи вони, — ми так проповідуємо, і так ви ввірували.

Аще убо аз, аще ли они, тако проповедуем, и тако веровасте.

Коли ж про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих, — як же дехто між вами гово́рять, що немає воскресіння мертвих?

Аще же Христос проповедуется, яко из мертвых воста, како глаголют нецыи в вас, яко воскресения мертвых несть?

Як немає ж воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес!

И аще воскресения мертвых несть, то ни Христос воста:

Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша!

аще же Христос не воста, тще убо проповедание наше, тща же и вера ваша.

Ми знайшлися б тоді неправдивими свідками Божими, бо про Бога ми сві́дчили, що воскреси́в Він Христа, Якого Він не воскресив, якщо не воскресають померлі.

Обретаемся же и лжесвидетеле Божии, яко послушествовахом на Бога, яко воскреси Христа, егоже не воскреси, аще убо мертвии не востают:

Бо як мертві не воскресають, то й Христос не воскрес!

аще бо мертвии не востают, то ни Христос воста:

Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, — ви в своїх ще гріхах,

аще же Христос не воста, суетна вера ваша, еще есте во гресех ваших:

тоді то загинули й ті, що в Христі упоко́їлись!

убо и умершии о Христе, погибоша.

Коли ми наді́ємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасні́ші від усіх людей!

(И) аще в животе сем точию уповающе есмы во Христа, окаяннейши всех человек есмы.

Та нині Христос воскрес із мертвих, — пе́рвісток серед покі́йних.

Ныне же Христос воста от мертвых, начаток умершым бысть.

Смерть бо через люди́ну, і через Люди́ну воскресіння мертвих.

Понеже бо человеком смерть (бысть), и Человеком воскресение мертвых.

Бо так, як в Ада́мі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть,

Якоже бо о адаме вси умирают, такожде и о Христе вси оживут,

кожен у своєму порядку: пе́рвісток Христос, по́тім ті, що Христові, під час Його при́ходу.

кийждо же во своем чину: начаток Христос, потом же Христу веровавшии в пришествии его.

А пото́му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уря́д, і вла́ду всяку та силу.

Таже кончина, егда предаст Царство Богу и Отцу, егда испразднит всяко началство и всяку власть и силу:

Бо належить Йому царювати, аж доки Він не „покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!“

подобает бо ему царствовати, дондеже положит вся враги под ногама своима.

Як ворог останній — смерть зни́щиться,

Последний же враг испразднится смерть,

бо „під ноги Його Він усе впокори́в“. Коли ж каже, що впоко́рено все, то ясно, що все, окрім Того, Хто впокори́в Йому все.

вся бо покори под нозе его: внегда же рещи, яко вся покорена суть ему, яве, яко разве покоршаго ему вся.

А коли Йому все Він упоко́рить, тоді й Сам Син упоко́риться Тому́, Хто все впокори́в Йому, щоб Бог бу́в у всьому все.

Егда же покорит ему всяческая, тогда и сам Сын покорится покоршему ему всяческая, да будет Бог всяческая во всех.

Бо що зроблять ті, хто христяться ради мертвих? Коли мертві не воскресають зовсім, то на́що вони ради мертвих і христяться?

Понеже что сотворят крестящиися мертвых ради? Аще отнюд мертвии не востают, что и крещаются мертвых ради?

Для чого й ми повсякча́с наражаємось на небезпе́ки?

Почто (же) и мы беды приемлем на всяк час?

Я щодень умираю. Так свідчу, браття, вашою хвалою, що маю її в Христі Ісусі, Господі нашім.

По вся дни умираю: тако ми ваша похвала, братие, юже имам о Христе Иисусе Господе нашем.

Коли я зо звіра́ми боровся в Ефе́сі, яка мені по-лю́дському ко́ристь, коли мертві не воскресають? „Будем їсти та пити, бо ми взавтра вмрем!“

Аще (бо) по человеку со зверем боряхся в ефесе, кая ми польза, аще мертвии не востают? Да ямы и пием, утре бо умрем.

Не дайте себе зве́сти, — товари́ство лихе псує добрі звича́ї!

Не льститеся: тлят обычаи благи беседы злы.

Протверезі́ться правдиво, та й не грішіть, бо деякі Бога не знають, — говорю́ вам на сором!

Истрезвитеся праведно и не согрешайте: неведение бо Божие нецыи имут, к сраму вам глаголю.

Але дехто скаже: „Як мертві воскреснуть? І в якім тілі при́йдуть?“

Но речет некто: како востанут мертвии? коим же телом приидут?

Нерозумний, — що́ ти сієш, те не оживе, як не вмре.

Безумне, ты еже сееши, не оживет, аще не умрет:

І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зе́рно, яке тра́питься, — пшениці або чого іншого,

и еже сееши, не тело будущее сееши, но голо зерно, аще случится, пшеницы или иного от прочих:

і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зе́рняті тіло його.

Бог же дает ему тело, якоже восхощет, и коемуждо семени свое тело.

Не кожне тіло однакове тіло, але ж інше в люде́й, та інше тіло в скотини, та інше тіло в пташо́к, та інше у риб.

Не всяка плоть таже плоть: но ина убо плоть человеком, ина же плоть скотом, ина же рыбам, ина же птицам.

Є небесні тіла й тіла зе́мні, але ж інша слава небесним, а інша зе́мним.

И телеса небесная, и телеса земная: но ина убо небесным слава, и ина земным:

Інша слава для сонця, та інша слава для місяця, та інша слава для зір, — бо зоря́ від зорі́ відрізня́ється славою!

ина слава солнцу, и ина слава луне, и ина слава звездам: звезда бо от звезды разнствует во славе.

Так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, — в нетління встає,

Такожде и воскресение мертвых: сеется в тление, востает в нетлении:

сіється в неславу, — у славі встає, сіється в немочі, — у силі встає,

сеется не в честь, востает в славе: сеется в немощи, востает в силе:

сіється тіло звичайне, — встає тіло духовне. Є тіло звичайне, є й тіло духовне.

сеется тело душевное, востает тело духовное. Есть тело душевное, и есть тело духовное.

Так і написано: „Перша люди́на Ада́м став душею живою“, а останній Ада́м — то дух оживляючий.

Тако и писано есть: бысть первый человек адам в душу живу, последний адам в дух животворящь.

Та не перше духовне, але звичайне, а потім духовне.

Но не прежде духовное, но душевное, потом же духовное.

Перша люди́на — з землі, зе́мна, друга Люди́на — із неба Госпо́дь.

Первый человек от земли, перстен: вторый Человек Господь с небесе.

Який зе́мний, такі й земні, і Який небесний, такі й небесні.

Яков перстный, такови и перстнии: и яков небесный, тацы же и небеснии:

І, як носили ми образ зе́много, так і образ небесного бу́демо носити.

и якоже облекохомся во образ перстнаго, да облечемся и во образ небеснаго.

І це скажу́, браття, що тіло й кров посісти Божого Царства не можуть, ані тління нетління не посяде.

Сие же глаголю, братие, яко плоть и кровь Царствия Божия наследити не могут, ниже тление нетления наследствует.

Ось кажу́ я вам таємни́цю: не всі ми засне́мо, та всі перемінимось, —

Се, тайну вам глаголю: вси бо не успнем, вси же изменимся

раптом, як оком змигну́ти, при останній сурмі́: бо засурми́ть вона — і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!

вскоре, во мгновении ока, в последней трубе: вострубит бо, и мертвии востанут нетленни, и мы изменимся:

Мусить бо тлінне оце зодягну́тись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя.

подобает бо тленному сему облещися в нетление и мертвенному сему облещися в безсмертие.

А коли оце тлінне в нетління зодя́гнеться, і оце смертне в безсмертя зодя́гнеться, тоді збудеться слово написане: „Поглинута смерть перемогою“!

Егда же тленное сие облечется в нетление и смертное сие облечется в безсмертие, тогда будет слово написанное: пожерта бысть смерть победою.

Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало́?

Где ти, смерте, жало? где ти, аде, победа?

Жало́ ж смерти — то гріх, а сила гріха — то Зако́н.

Жало же смерти грех: сила же греха закон.

А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав.

Богу же благодарение, давшему нам победу Господем нашим Иисус Христом.

Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь за́вжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марно́тна у Господі!

Темже, братие моя возлюбленная, тверди бывайте, непоступни, избыточествующе в деле Господни всегда, ведяще, яко труд ваш несть тощь пред Господем.

« 14 глава 16 глава »